характер

ХАРА́КТЕР, у, ч.

1. Сукупність стійких психічних властивостей людини, її особистих рис, що виявляються в поведінці й діяльності; вдача.

Під характером розуміють психічну індивідуальність людини з усією її своєрідністю, що проявляється в ставленні людини до навколишнього середовища і до самої себе (з наук.-попул. літ.);

Ватя починала йому подобатись, але Леонід Семенович був син практичного батька і, невважаючи на свій жартовливий [жартівливий] характер, думав про придане (І. Нечуй-Левицький);

Мій хазяїн був одружений з яванкою, і від їхнього шлюбу народилася дівчина, що мала характер батька і красу матері (Ю. Яновський);

// зі сл. добрий, м'який, поганий, важкий, крутий і т. ін. Загальна позитивна або негативна оцінка індивідуальних особливостей людини.

– О! Моя Варвара золота жінка .. – Добрий характер має, – додав пан Валер'ян (М. Коцюбинський);

Роман – людина ніжної і сумирної вдачі .. При його м'якому характерові іншим, зубатішим, здається, легко було б його заштовхати, перетворити в попихача, проте насміхатися з нього, скривдити його ніхто не наважується (О. Гончар);

– Щоправда, характер поганий. Але ж, батеньку мій, усім не догодиш! (О. Довженко);

[Енн:] Ні, це нечувано. Люба моя, у вас дуже важкий характер (В. Собко);

За двадцять п'ять літ вона добре взнала свого Матвія, його неспокійну вдачу, крутий характер (І. Цюпа);

Ніна Володимирівна була веселою блондинкою, з сірими очима й досить крутим характером (М. Трублаїні);

Ежен побачив, що з таким упертим характером годі що врадити без довгої боротьби, а до того він не мав тепер ні сили, ні охоти (І. Франко);

// Характерна риса поведінки тварини.

Вовчиця була характеру доброго, – вона так і залишилася хлоп'ятам за мамку (Остап Вишня).

2. з означ. Людина як носій певної сукупності стійких психічних властивостей.

Тут уже не було хвилювання легковажних. Хвилювались характери важкі, міцні (О. Довженко).

3. Твердість, сила волі, наполегливість у досягненні чого-небудь.

– Так. Панове, обережно. Запевняю вас! Можливо, нам доведеться ще перед ним шапку скидати... Характер, – так! Але я теж не дурень (О. Довженко).

4. чого, який. Сукупність визначальних властивостей, ознак якого-небудь предмета, фізичного або психічного явища, його типові риси.

Характер берегів Чорного моря різноманітний, але в основному вони зводяться до двох типів: низьких, рівних і гористих з крутим профілем (з газ.);

Командир полку послав кінну розвідку далеко ліворуч і праворуч від дороги, щоб з'ясувати там характер ворожої оборони і вогневу систему (О. Гончар);

Цей міф [про Прометея] у Шевченка набрав цілковито свого, шевченківського характеру, він був великому поетові засобом висловити своє революційне ставлення до тогочасної дійсності (М. Рильський);

З заводом, з його цехами він повинен ознайомитися насамперед: адже саме там визначається зміст, характер, напрямок роботи заводських лабораторій (Ю. Шовкопляс);

Несподівана згадка про короля Левине Серце, герцога австрійського та його підземелля одначе визначила весь характер майбутньої дружби між Юрою і Сьомкою (Ю. Смолич);

Безсуфіксні іменники від прикметників в українській мові трапляються рідко і бувають переважно книжного характеру (з наук. літ.);

Досягнення сучасної фізики цілком довели об'єктивний характер науки, пізнаванність процесів природи, здатність науки проникати в найглибші її таємниці (з наук. літ.).

5. Художній образ у літературі, сценічному мистецтві, в якому втілені типові риси якої-небудь групи людей; тип.

Високо оцінюючи реалістичний метод Шекспіра, О. Пушкін вимагає від російських драматичних письменників всебічного, шекспірівського змалювання характерів (з наук.-попул. літ.);

Наша культура, мистецтво, література і, зокрема, поезія.., увійшла корінням глибоко в людське буття, повнокровними ідеями і характерами збагатила світову культуру (А. Малишко);

// Типові узагальнені риси, які становлять художній образ.

Ідейний задум сценарію можна розкрити головним чином через характери його героїв (з наук. літ.);

// У скульптурі, живопису – головні, типові риси твору, їх виразність, викінченість.

6. перев. мн., мат. Функції, які застосовуються в теорії чисел і теорії груп.

Теорія характерів.

(1) Наро́дний хара́ктер – характер, що відображає типові риси представника з народу.

Народний характер в його головних рисах – найістотніша і найпрогресивніша складова частина “загальнонаціонального” характеру (з наук. літ.);

(2) Націона́льний хара́ктер – характер, що відображає своєрідність психічного складу представника певної нації.

Національний характер відображає в собі своєрідність психічного складу, властиву всій нації і, значить, спільну в тій чи іншій мірі для всіх її класів (з наук. літ.);

(3) Рі́вний (ста́лий) хара́ктер – вдача, що відзначається витриманістю, врівноваженістю тощо.

Всі вони [гості] мали велику шанобу до пана Адама за його рівний характер, солідність і гуманізм (М. Коцюбинський);

Мати з більш сталим характером, з складною, тонкою і глибокою душевною організацією, добра, незвичайно любляча, здатна на самопожертву, особливо для мене, якого дуже любить (М. Коцюбинський);

(4) Типо́вий хара́ктер – художній образ, в індивідуальних рисах якого узагальнено найхарактерніші риси людей певного соціального середовища, покоління тощо.

Типовим характером у художньому творі називають образ людини з яскраво вираженими індивідуальними рисами, властивими людям певного соціального середовища (з навч. літ.);

(5) У моє́му (у твоє́му, у на́шому, не в моє́му, не в твоє́му, не в на́шому) хара́ктері – (перев. у сполуч. з абстрактними ім. або з інфін.) уживається щоб вказати на притаманність кому-небудь або відсутність у когось певних звичок.

Не обіцяю Вам, люба пані, “гримати” на Вас, бо раз, що не буде за що (так я думаю), а друге, – гримання не в моїм характері (Леся Українка);

– Хіба в моєму характері спізнюватись? (О. Донченко);

(6) Чолові́чий (жіно́чий) хара́ктер – уживається при підкресленні яскраво виражених норм поведінки, властивих особі певної статі (чоловікові або жінці).

Незважаючи на останні поразки в місцевих виборах, Ангела Меркель не втрачає духу й демонструє чоловічий характер (з газ.);

Кареніна у романі Л. Толстого “Анна Кареніна” – ключовий жіночий характер Срібного віку (з газ.).

△ Коме́дія хара́ктерів див. коме́дія.

◇ Витри́мувати / ви́тримати хара́ктер див. витри́мувати;

(7) З хара́ктером – який нічим не поступається, виявляючи свою наполегливість, рішучість, стійкість або гонор чи примхи.

Бабуся була з характером. Вона кинула віник... і процідила: – Як собі знаєте... Але це непорядки (Є. Кравченко);

– Я написала вам обурливого листа. – Дуже обурливого? – Дуже. Я така – з характером (М. Слабошпицький);

Город – це гуртожиток для безлічі рослин. Тут хрестоцвіті, зонтичні, пасльонові, гарбузові... Але чи всі вони живуть у злагоді? Є ж рослини з характером. Самі цвітуть, красуються, а сусідам жити не дають (з газ.);

Не схо́дитися хара́ктерами див. схо́дитися;

Перела́мувати / перелама́ти хара́ктер див. перела́мувати;

Пока́зувати / показа́ти хара́ктер див. пока́зувати;

(8) У хара́ктері чиєму, циїм. – кому-небудь властиве, притаманне щось.

Не обіцяю Вам, люба пані, “гримати” на Вас, бо раз, що не буде за що (так я думаю), а друге, – гримання не в моїм характері (Леся Українка);

Хіба в моєму характері спізнюватись? (О. Донченко).