характер

витри́мувати / ви́тримати хара́ктер. Виявляти стійкість, не відступати від власної думки. Карпо Власович аж сопів, так хотів щось сказати, але витримував характер до кінця (В. Кучер); Всі замовкають. Ігор, відчуваючи підступ, хоче витримати характер (І. Багмут); А що, коли вона мала рацію і треба було спробувати запустити ще одну ракету? Ні, він правильно зробив, коли витримав характер до кінця і не погодився (В. Собко).

з хара́ктером. Який нічим не поступається, виявляючи свою наполегливість, рішучість, стійкість або гонор чи примхи. Бабуся була з характером. Вона кинула віник… і процідила: — Як собі знаєте… Але це непорядки (Є. Кравченко); — Я написала вам обурливого листа.— Дуже обурливого? — Дуже. Я така — з характером (М. Слабошпицький); Город — це гуртожиток для безлічі рослин. Тут хрестоцвіті, зонтичні, пасльонові, гарбузові… Але чи всі вони живуть у злагоді? Є ж рослини з характером. Самі цвітуть, красуються, а сусідам жити не дають (З газети).

не схо́дитися хара́ктерами. Не підходити один одному, не бути схожим в чому-небудь, не мати, не виявляти однакових поглядів на щось. Відчуження… Багато причин викликають його. Буває, не сходяться характерами, виявляються різні точки зору на подружнє життя (З газети).

перела́мувати / перелама́ти хара́ктер чий, кого. Примушувати кого-небудь стати іншим, змінити звички, вдачу. Єдиного комісара він терпів біля себе — Данила. І цьому доводилось день по дню переламувати Шведів характер, щодня наражатися на опір командира (Ю. Яновський).

пока́зувати / показа́ти хара́ктер. Виявляти впертість, стійкість і т. ін. у чому-небудь. — Тимофію! — начальницьким голосом гукнув старшина. — Ти перед людьми свого характеру не показуй! Іди проспись! (Ю. Смолич); Та .. злагода, що жила колись у дідовій оселі, далеко відійшла від спадкоємців. Найбільше показувала характер братова (М. Стельмах); Викликали його один раз на допит — мовчить, викликали другий — знову мовчить, показує характер (М. Ю. Тарновський).

у хара́ктері чиєму, циїм. Кому-небудь властиве, притаманне щось. Не обіцяю Вам, люба пані, “гримати” на Вас, бо раз, що не буде за що (так я думаю), а друге, — гримання не в моїм характері (Леся Українка); Хіба в моєму характері спізнюватись? (О. Донченко).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. характер — Дієслово мати вживається у сполученні мати характер. Селянські повстання мали стихійний характер (а не носили стихійний характер). «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  2. характер — хара́ктер іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  3. характер — Сукупність стійких ціннісно-орієнтаційних та поведінкових якостей особистості, тип поведінки особистості. англ. disposition / character; нім. Charakter m -s, -tere; угор. jellem; рос. характер. Словник із соціальної роботи
  4. характер — Вдача, натура, темперамент, п. хребет, природа; З. П. принциповість, твердість, впертість, сила волі <н. показати характер>; (рельєфу) особливості, риси; П. особа, індивід, тип, фр. еґо; ФР. образ, роля <н. в характері чаклуна>. Словник синонімів Караванського
  5. характер — [характеир] -ру, м. (на) -р'і, мн. -рие, -р'іў Орфоепічний словник української мови
  6. характер — Вдача, ціха, питомість, своєрідність, притама, притаманність, див. ментальність Словник чужослів Павло Штепа
  7. характер — (гр. charackter — визначальна риса, ознака) — комплекс сталих психічних якостей людини, які виявляються в її поведінці,установках, діяльності, ставлення до себе, оточення і суспільства, цілісність духовного життя та є одним з показників індивідуальної неповторності особистості. Словник-довідник музичних термінів
  8. характер — рос. характер 1. Сукупність стійких психічних, психологічних та інших властивостей людини, що формується в процесі її виховання, навчання, праці, громадської діяльності; вдача. 2. Твердість, сила волі, наполегливість у досягненні мети. Eкономічна енциклопедія
  9. характер — ХАРА́КТЕР, у, ч. 1. Сукупність стійких психічних властивостей людини, її особистих рис, що виявляються в поведінці й діяльності; вдача. Словник української мови у 20 томах
  10. характер — -у, ч. 1》 Сукупність стійких психічних властивостей людини, її особистих рис, що виявляються в поведінці й діяльності; вдача. || зі сл. добрий, м'який, поганий, важкий, крутий і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  11. характер — хара́ктер (грец. χαρακτήρ – ознака, риса, особливість) 1. Сукупність стійких психічних властивостей людини, що формуються в процесі її виховання, навчання, праці, громадської діяльності; вдача. 2. Твердість, сила волі, наполегливість у досягненні мети. Словник іншомовних слів Мельничука
  12. характер — ВДА́ЧА (сукупність психічних особливостей, з яких складається особистість людини і які проявляються в її діях, поведінці), ХАРА́КТЕР, НАТУ́РА, ДУША́, ПРИРО́ДА, НО́РОВ розм., КРОВ розм., КШТАЛТ заст. Словник синонімів української мови
  13. характер — Хара́ктер, -теру; -тери, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  14. характер — ХАРА́КТЕР, у, ч. 1. Сукупність стійких психічних властивостей людини, її особистих рис, що виявляються в поведінці й діяльності; вдача. Словник української мови в 11 томах
  15. характер — Характер, -ру м. Характеръ. Глибоко твердий характер. Левиц. І. 232. Словник української мови Грінченка