хата

ХА́ТА, и, ж.

1. Сільська житлова будівля звичайно одноповерхова.

Без хазяїна двір плаче, а без хазяйки хата (прислів'я);

Жваво, з юнацькою енергією заходився Семен ставити хату (М. Коцюбинський);

Кругом садочки, біленькі хати, І соловейка в гаю чувати (Леся Українка);

– Вибачайте, кумонько, – мовить [Журавель], випорожнивши горнятко, – чим хата богата [багата], тим і рада (І. Франко);

Мої мости калинові, хати на помості, Прийшов, прийшов Василечок ба й до мене в гості (з народної пісні);

– Пам'ятаєш приказку? Яка хата, такий тин, який батько, такий син... (В. Кучер);

Під горами хата стояла, В хатині віконце було. А з того віконця дівчатко дивилось на наше село (Д. Павличко);

* У порівн. Сам, каже [Демко], губернатор їде у колясці, що скрізь у вікнах, мов хата яка! (Г. Квітка-Основ'яненко);

// Домівка, господа.

Віщує серце, що в палатах Ти розкошуєш, і не жаль Тобі покинутої хати... (Т. Шевченко);

Кожний [бурлака] згадував за свою хату, за свою жінку, своїх дітей (І. Нечуй-Левицький);

// Тимчасове пристановище притулок для кого-небудь.

Смеркло. – Збирайтеся, бабо, – каже мама, – та йдіть шукати хати на ніч, а то пізно буде (М. Коцюбинський);

Не стало видно ні хутора, ні полтавського стовпового шляху, тільки невиразно бовваніла табірна хата, в якій збиралися ночувати орачі (Григорій Тютюнник);

Тоня й Віталій .. пливуть оглянути Сухомлинів причал та рибальську хату-пустку, де восени рибалки ночують, ховаються від негоди, а зараз на їхніх нарах пилюки на палець (О. Гончар).

2. Внутрішнє житлове приміщення такої будівлі.

Вийшли з хати батько й мати В садок погуляти (Т. Шевченко);

Ми з Чайчихою, упоравшись у хаті, пішли до Насті (Марко Вовчок);

В хаті стояла задуха, пахло сухими васильками, якісь тіні ходили по стінах у присмерку (М. Коцюбинський);

Іван ходив по хаті хмурий, як осіння темна ніч (Панас Мирний);

Як сіпне [адвокат] дверми д'собі! Трохи-трохи що не запоров я носом у поміст. Нема що кому казати, бо в чужій хаті й тріска б'є (Л. Мартович);

– От тобі на! – сказала Онися, заглядаючи в вікно, – за вовка промовка, а вовк у хату (І. Нечуй-Левицький);

* Образно. Як понесуть товариша В новую світлицю, Загомонять самопали, Гукнуть гаківниці. Як положать отамана В новій хаті спати, Заголосить, як та мати, Голосна гармата (Т. Шевченко);

// Те саме, що кімна́та 1.

– Іди до секретаря! – сказав [сторож] і повів Чіпку аж через три хати, де сиділо багато судовиків (Панас Мирний);

Ми пішли в її хату, – властиве, панночка займала три хати; в першій хаті на столику, на видному місці, стояв той портрет, що вона хтіла мені показати (Леся Українка).

3. Родина, люди, які живуть, перебувають в одному такому приміщенні.

[Диякон:] Усі ми здавна знаємо Прісціллу і можемо їй вірити на слово. [Парвус:] Але ж не жінка хаті голова, а чоловік, не їй його судити, не їй за його й ручити... (Леся Українка);

Бідолахи днями й ночами всею [всією] хатою сидять і роблять ложки .. по 10 крейцарів від копи (І. Франко);

Хата мовчала. Клим у задумі слухав синову річ (К. Гордієнко).

4. розм. Квартира (у 1 знач.).

Хата наша – 2 кімнатки – нічого собі. На другому поверсі (М. Коцюбинський);

– Це ти наймаєш квартиру? – спитав Власов, обдивляючись хату (Панас Мирний).

5. іст. Уживається у складі назв деяких колишніх сільських установ.

6. Уживається у складі назв різного виду сільських хат. Би́ти ха́ту див. би́ти;

(1) Вели́ка ха́та – простора, світла кімната для приймання гостей; світлиця.

Ночував він у Оксена. Олена перевела дітей в хатину, а велику хату віддала гостеві (Григорій Тютюнник);

(2) Мала́ ха́та – хатина (у 2 знач.).

– А де ж Ганна, Катерино? Я пак і байдуже! Чи не вмерла? – Ні, не вмерла, А дуже нездужа. Ходім лишень в малу хату, Поки випрягає Воли батько: вона тебе, Марку, дожидає (Т. Шевченко);

(3) Ми́та ха́та, діал. – хата, внутрішні стіни зрубу якої не вкриваються глиною, а залишаються в натуральному вигляді і миються.

У кожній місцевості (залежно від типу – митої чи мазанки) хати мали особливості, які виявлялися насамперед в оздобленні печі, її окремих деталей (з наук.-попул. літ.);

Ми́ти / поми́ти ха́ту (кімна́ту, каза́рму і т. ін.) див. ми́ти;

Не про́ти но́чі (при лю́дях, при ха́ті) зга́дувати (зга́дуючи) див. зга́дувати;

(4) Посидко́ва ха́та – звичайна хата гуцула, в якій він живе з сім'єю, протилежне зимарка, зимова хата в полонині;

(5) Проти́вна ха́та – хата по другий бік сіней.

Смутний і невеселий сидів собі на лавці у новій світлиці, що відгородив від противної хати, конотопський пан сотник Микита Уласович Забрьоха (Г. Квітка-Основ'яненко);

(6) Шевче́нкова ха́та – дуже стара неполагоджена хата.

З гори видко стару церкву .. дорогу, загублену поміж схилами, і напіврозвалену “шевченківську” хату, яка хоч і не дуже надійно, але ще тримається на горбочку, тикаючи в небо обваленим комином (з наук.-попул. літ.).

◇ (7) Аж ха́та трясе́ться – з великою силою, дуже сильно.

– Віват! – гуде окрик, аж хата трясеться (І. Франко);

Наколять [наймички] трісок на завтра, гупаючи поліном об долівку так, що аж хата трясеться (Г. Хоткевич);

Ви́їхати впере́д нога́ми [з ха́ти] див. виїжджа́ти;

Вино́сити / ви́нести смі́ття́ з ха́ти див. вино́сити;

Добри́вечір [вам] у ха́ту див. добри́вечір;

Здра́стуйте вам у ха́ту див. здра́стувати;

(8) З то́рбою піти́ по хата́х (д) див. іти́;

(9) Іва́нова ха́та, заст., ірон. – в'язниця.

А най-но [хай тільки] би той чоловік обернувся та хоть [хоч] раз ударив будовничого [будівничого] в потилицю? Сейчас [зараз] би його і на поліцію, і в суд, і в Іванову хату (І. Франко);

Іти́ (ходи́ти) / піти́ з торба́ми (з то́рбою) [по ха́та́х] див. іти́;

(10) Моя́ ха́та скра́ю [, я нічо́го не зна́ю] – мене це не стосується, це не моя справа.

– Я не чинитиму перешкод твоєму бажанню, але і не допомагатиму .. Моя хата скраю, я нічого не знаю (Ф. Бурлака);

– То як же буде з Наталкою? З мене ж пан спитається .. – Буде так, як і було, – відповіла Лимариха. – Ну, як знаєте. Моя хата скраю (С. Добровольський);

(11) На всю (рідко ці́лу) ха́ту:

а) дуже голосно.

Всі говорили, галасували на всю хату, не знали, де сісти, де стати (І. Нечуй-Левицький);

Петрик розплакався на всю хату (М. Стельмах);

Максим кричав на цілу хату (М. Коцюбинський);

б) дуже сильно.

Світла немає; червоне зарево полум'я гоготить у пузатій порепаній грубі, світить на всю хату (Панас Мирний);

Лампочка без скла чаділа на всю хату (М. Коцюбинський);

Нагомоні́ти по́вну ха́ту див. нагомоні́ти;

Не вихо́дити з ха́ти див. вихо́дити;

Не могти́ [й] ха́ти перейти́ див. могти́;

Не [могти́] перейти́ ха́ти див. перехо́дити;

Носи́ти / поне́сти смі́ття́ під ха́ту див. носи́ти;

Носи́ти сміття́ під чужу́ ха́ту див. носи́ти;

Підвести́ / підво́дити під дурно́го ха́ту див. підво́дити;

(12) Під дурно́го ха́ту – невідомо куди (про адресу).

– Куди посилати? Під дурного хату? (Сл. Ужченків);

– Писати листа під дурного хату не хочеться (з газ.);

(13) По́вна ха́та кого, чого – велика кількість, дуже багато.

Добра була повна хата, а тепер одна пустка зосталася!.. (Панас Мирний);

– Що ж ви нічого не робите слабій? – Замфір махнув рукою. – Де там нічого... Ворожок та шептух була повна хата... (М. Коцюбинський);

– Гостей було – повна хата (Григорій Тютюнник);

(14) По́вну (повні́сіньку) ха́ту, зі сл. наговорити, накричати і т. ін. – дуже багато.

[Андрій:] Незабаром он мати з дачі повернеться, то зразу наговорить повну хату (З. Мороз);

Приведе [мати] в школу, роздіне [роздягне], нагріє, піде учителю нагомонить повну хату (С. Васильченко);

Тільки що сів за писання, прибіг Кравченко й накричав мені повну хату (М. Коцюбинський);

Молода та здорова, вона, як та пташка, нащебетала повну хату (Панас Мирний);

Кайдашиха взяла чарку і наговорила приказок живим і мертвим повнісіньку хату (І. Нечуй-Левицький);

Попори́пати [у] ха́ту див. попори́пати;

Про́симо до ха́ти! див. проси́ти;

(15) Своя́ (чужа́ і т. ін.) ха́та по́кришка – те, що відбувається між родичами, близькими людьми, залишається таємницею для інших.

Своя хата покришка (Номис);

– Ти скажи їм, Йосипе, щоб вони одділили мене .. Знаєш: своя хата – покришка (Панас Мирний);

З першого ж дня либонь бити [жінку] чоловік став. Не знати, за що – хто зна, чужа хата покришка (А. Головко);

Сиді́ти в ха́ті див. сиді́ти;

(16) Твоя́ ха́та мої́й ха́ті трою́рідний по́гріб, жарт. – дуже далека рідня або зовсім не родич.

– Аякже, родич! Твоя хата моїй хаті троюрідний погріб, – відповів Остап (із журн.);

Тиня́тися по чужи́х хата́х див. тиня́тися;

Трима́тися (держа́тися) ха́ти див. трима́тися;

Трима́ти три ку́ти хати див. трима́ти;

(17) Тут тобі́ й ха́та! – могила; цвинтар.

Тут тобі смерть (Номис);

(18) У ха́ті – вдома.

Не знать, звідки і ким пронеслося, що в Павла у хаті недобре... (Марко Вовчок);

У ха́ту наплюва́ти див. наплюва́ти;

Ха́та без штані́в див. штани́;

(19) Ха́та скра́ю:

а) (чия) хто-небудь через власну байдужість не бажає втручатися у щось, бути причетним до чогось; кого-небудь щось не стосується.

Знає [Безбородько] про петицію, підписував її, а тут удає навіть, що нічого не знає і його хата скраю (М. Лазорський);

– Я в такі справи не втручаюся, – відповів отець Кузьма Коломійцеві, – як собі знає громада, а моя хата скраю (О. Кониський);

б) небажання втручатися у щось.

– Ваші – їхні. Розшифрувати оце кляте – “ваше – їхнє”. Оцю мою хату скраю (О. Довженко);

Ха́ти (мі́сця) не переле́жить (не переси́дить) див. переле́жувати;

Хоч з ха́ти (на край сві́ту) тіка́й див. тіка́ти;

Хоч святи́х вино́сь [із ха́ти] див. вино́сити;

Хоч утіка́й з ха́ти див. утіка́ти¹;

Як у дурно́го на ха́ті див. дурни́й.