хата

ЖИТЛО́ (приміщення, призначене для життя людей), ОСЕ́ЛЯ, ПОМЕ́ШКАННЯ, ДІМ, ДОМІ́ВКА, ХА́ТА, ПОРІ́Г (перев. з означ.), ГОСПО́ДА, ЛІ́ГВИЩЕ розм., ДО́МА розм., МЕ́ШКАННЯ діал., ЖИТВО́ діал., СЕЛИ́ТЬБА заст.; ХАТИ́НА (перев. невелике, убоге); НОРА́ зневажл. (тісне, темне); АПАРТАМЕ́НТИ (надто просторе). Світле, чисте, життєрадісне житло прикрашує й облагороджує наш побут (Я. Качура); Навіщо у старій та вогкій хаті жити, коли є нова, суха, простора та ясна оселя? (Л. Яновська); Набрали хлопців до бригади, дали їм сяке-таке помешкання (О. Лупій); Радісні вигуки наповнили дім (Ю. Смолич); Подано автомобілі — розвезти акторів по домівках (Ю. Яновський); Покинула знову хату, Синову господу (Т. Шевченко); — Прощайте, рідні пороги, де походжали мої ноги! (І. Нечуй-Левицький); Андрій, відколи жив, не бачив такого поганого мешкання (І. Франко); Хата здалася Христі великим льохом, а не людським житвом (Панас Мирний); — Де ті людські селитьби, де той народ, що.. оселяв колись родючу землю (М. Коцюбинський); Коли Свиридович вигнав татарку до хатини в садку, баба Палажка обурилася. — От собака! Жінці родити час, а він її з хати жене до того чортового лігвища (З. Тулуб); Озлився (дід Маківка) на весь світ, заперся у своїй норі і довго не виходив (М. Чабанівський); Тут було побудовано дачі обласного керівництва.. розкіш апартаментів доморощеного панства по-особливому сприймається на тлі убозтва державної наукової установи (з журналу). — Пор. 1. барлі́г, халу́па.

ЖИТЛО́ (взагалі місце для перебування, проживання), КУТО́К розм., КУТ розм., ХА́ТА розм., ДАХ розм., ПОКРІ́ВЛЯ розм., СТРІ́ХА розм., ГНІЗДО́ розм., КУБЛО́ розм., КИШЛО́ розм. рідше, ЗА́ХИСТ рідше. Житло і харчі коштуватимуть їй тут тільки трохи більше ста карбованців (П. Козланюк); Бодай ніхто не дочекав в чужім кутку сидіти (приказка); Ми жебраки, Нещасні, без кута, без кусня хліба! (І. Франко); Смеркло. — Збирайтеся, бабо, — каже мама, — та йдіть шукати хати на ніч, а то пізно буде (М. Коцюбинський); Кидав я мій рідний дах, щоб інше десь шукати долі (Я. Щоголів); І постає в уяві рідна стріха (О. Ющенко); Тож сам собі будиночок поставив, Що в Малині був за гніздо йому (М. Рильський); Тато жартував, що це вже, певно, останнє його кубло (П. Дорошко); Батько розказував, що колись.. ще тут розбійники жили, кишло їх у цьому яру було (Б. Грінченко); Бралося далеко за північ. Позасинали люди по своїх теплих захистах (Панас Мирний). — Пор. 1. приту́лок.

КВАРТИ́РА (частина житлового будинку з окремим ходом), ПОМЕ́ШКАННЯ, КВАТИ́РА розм., ХА́ТА розм. — Квартира директора, — доповів Шухновський. Мені навіть і на думку не спадало, що маю жити в такому просторому помешканні (Ю. Збанацький); — Це ти наймаєш кватиру? — спитав Власов, обдивляючись хату (Панас Мирний); Хата наша — дві кімнатки — нічого собі. На другому поверсі (М. Коцюбинський).

КІМНА́ТА (окреме приміщення перев. для проживання в квартирі, будинку), ХА́ТА розм.; ПОКІ́Й, ПАЛА́ТА заст. (перев. розкішне, багате приміщення); КІМНАТИ́НА (КІМНАТЧИ́НА) розм. (невелике приміщення); СВІТЛИ́ЦЯ, ГО́РНИЦЯ розм. (перев. чисте, парадне приміщення); ВІТА́ЛЬНЯ (приміщення, обладнане для приймання гостей); ВАНЬКИ́Р розм. (бічне приміщення, відокремлене від великої кімнати, яке є спальнею і дитячою кімнатою); ОДРИ́НА заст., уроч. (перев. спальня). В просторій кімнаті з чотирма вікнами стояв посередині стіл, застелений червоним сукном (М. Коцюбинський); У другій хаті щось заторготіло стільцем (Григорій Тютюнник); В своїм пишнім покою сидить безутішная мати (І. Франко); — Коли ти мені вірний та любий, на тобі ключі од усіх моїх палат. Ходи скрізь та правуй і порядкуй (І. Нечуй-Левицький); Тетяна Панасівна похожала, роблячи кілька кроків з кутка в куток, ніби давно вже обжила цю мініатюрну кімнатину (О. Копиленко); Живе сама, батьки її десь на селі, зняла собі кімнатчину оцю разом з подружкою (Ю. Бедзик); Сидить Катря в світлиці, вишиває шовком рукава та рушники (Марко Вовчок); — Веди вже в хату. Показуй, які горниці наготовила ти сій панянці (Панас Мирний); Зайшли у велику, чисто прибрану вітальню (Н. Рибак); Річард, увійшовши, засунув завісу, що відділяє ванькир від хати (Леся Українка); Із.. злота Зробим ми тобі одрину І наб'єм м'яким лататтям Та горицвітом перину (Я. Щоголів).

РОДИ́НА (група людей, що складається з чоловіка, жінки, дітей та інших близьких родичів, які живуть разом), СІМ'Я́, СІМЕЙСТВО заст., ЧЕ́ЛЯДЬ діал., ПОСІМЕ́ЙСТВО діал., ФАМІ́ЛІЯ розм.; ХА́ТА, ДОМА́ШНІ (така група людей, котра перебуває в одному приміщенні). В родині Олекси Бессараба — свято. Народився син (П. Кочура); Хороша сім'я — мов хороша пісня: і співається легко, і в роботі допомагає, і люди нею тішаться (О. Гуреїв); Ця служба в панотця була для Івана дуже догідна, бо не міг ніде інде стільки заробити, аби вигодувати таку челядь (Лесь Мартович); Дзвонив Марченко, нагадував чорноусівському посімейству, що пора й честь знати — іти до нього на весілля (В. Минко); — Бувай здоров, Орлюче! Кланяйся від нас своєму дому і всій фамілії (О. Довженко); Хата мовчала. Клим у задумі слухав синову річ (К. Гордієнко); Тихенько, щоб не розбудити своїх домашніх, які вже спали, він встав з постелі, вийшов на подвір'я (А. Шиян).

ХА́ТА (сільська житлова будівля, звичайно одноповерхова); ХАТИ́НА, ХАТЧИ́НА розм. (перев. невелика); МА́ЗАНКА, ХВОРОСТЯ́НКА, ЛІ́ПЛЯ́НКА діал. (зроблена з глини, сирцевої цегли або хмизу, обмазаного глиною); ГЛИ́НЯНКА розм. (зроблена з глини); САМА́НКА розм. (побудована з саману); КОЛИ́БА діал. (збите з дощок тимчасове житло чабанів і лісорубів). Під горами хата стояла, В хатині віконце було. А з того віконця дівчатко Дивилось на наше село (Д. Павличко); Стару давню хатчину ніхто не пізнав би тепер, так її Катруся причепурила (Н. Кобринська); З дощової мряки виринув Вишневий хутір — з два десятки мазанок із зеленими від моху стріхами (Григорій Тютюнник); В тій хворостянці, де я жив, для мене час летів крилато (В. Сосюра); Тільки в одній ліплянці світились два віконця й вився димок з вербового димаря (М. Коцюбинський); Свиней він випасав по вулиці на вигоні біля глинянок (Ю. Збанацький); Від колиби чабана, що куриться білим димом, качиною ходою іде Євка Матлак з жовтими дійницями в руках (С. Чорнобривець).