хатка

ХА́ТКА, и, ж.

Зменш.-пестл. до ха́та 1, 2.

Із хмари тихо виступають Обрив високий, гай, байрак; Хатки біленькі виглядають, Мов діти в білих сорочках У піжмурки в яру гуляють (Т. Шевченко);

Село, зачароване зоряним небом, хороше синіє розкиданими хатками, біля яких пильно дивляться на схід потемнілі соняшники (М. Стельмах);

Цей хутір, хутірець. Цей виселок села І п'ять хаток у нім – І четверо без скла, А п'ята ще жива (І. Драч);

Чіпка ввійшов у невеличку хатку, де сидів секретар, обложений кругом ділами (Панас Мирний);

// Приміщення, споруда, предмет, які формою нагадують невелику хату.

– А наші хатки на колесах, правда, гарненькі? – киває Василинка на яскраві жовто-червоні та голубенькі вагончики, що, наче автобуси на стоянці, таборяться внизу (О. Гончар);

Покинули свої хатки-шпаківниці чорно-рябенькі шпаки. Величезними табунами літають вони над ланами, луками (О. Копиленко);

З сусідськими Сашком і Омельком він робить хатки з піску (І. Багмут).

◇ (1) Ха́тка на ку́рячій ні́жці (ла́пці), фольк. – маленька вбога хатка.

На ніжці курячій стояла То хатка дуже обветшала (І. Котляревський);

Дід Лісовик подався до Баби Яги. Привітався в її старій хатці на курячій лапці (П. Козланюк).