хвилинка

ХВИЛИ́НКА, и, ж.

1. Зменш.-пестл. до хвили́на.

Ти сказав мені: – Мати пішли... Скоро будуть... За дві хвилинки... (М. Рильський);

То як же мені свого чоловіка забути хоч на хвилинку? Він мене з пекла, з кормиги визволив!.. (Марко Вовчок);

Врешті вона зводить на мене оці – і ми хвилинку дивимось, як два вороги (М. Коцюбинський);

Коли Данило вже сів у сани, щоб їхати, Віра гукнула почекати хвилинку (А. Головко);

// у знач. присл. хвилинкою. Зараз же, швидко, миттю.

Сама [Христя] скора, та й дрова – не солома, – хвилинкою страва поспіла (Панас Мирний).

2. заст. Секунда.

Вагадло приробили [до годинника] аж у ХVII віці. Тоді також поділили годину на 60 хвиль, а хвилю на 60 хвилинок (М. Коцюбинський).

◇ Ві́льна (за́йва) хвили́на (хвили́нка, хвили́ночка) див. хвили́на;

(1) За [яку́сь] хвили́нку – те саме, що За (че́рез) [яку́сь] хвили́ну (хви́лю, хви́льку) (див. хвили́на).

Лице пополотніло. Здорові сиві очі з жахом дивилися в жито. За хвилинку Харитя трохи відійшла (М. Коцюбинський);

І на волосо́к (на хвили́нку, на хви́льку) [о́ком] не змигну́ти див. змига́ти;

І (ні) хвили́нки (хвили́ни) [нема́є (нема́, не було́, не бу́де)] див. нема́;

(2) На [одну] хвили́нку – те саме, що На [одну́ (єди́ну, яку́сь)] хвили́ну (хвили́ночку, хви́лю, хви́льку) (див. хвили́на).

Стала вона прохати соцького, щоб пустив до сина .. – Я на одну хвилинку, мій голубе! – молить Мотря (Панас Мирний);

Я мусив на хвилинку зіскочити з воза й поспитати, де штаб (Олесь Досвітній);

[Ольга:] Заходила Марія на хвилинку, але знову побігла (С. Голованівський);

– Федоре Івановичу, на хвилинку! – покликав він Бондаренка (А. Головко);

(3) Одну́ хвили́нку – те саме, що Одну́ хвили́ну (див. хвили́на).

– Терентію, іди-но сюди... Хвилинку .. Терентію, я мушу тобі сказати, ти зовсім не вмієш розмовляти з людьми (О. Довженко);

[Люба:] Я зараз, зараз, товариші! Одну хвилинку (І. Микитенко);

(4) Хвили́нка в хвили́нку (д) див. хвили́на.