хоч

ХОЧ¹, ХОЧА́, спол.

1. допустовий. Уживається у складнопідрядних реченнях з логічною невідповідністю між змістом складових частин; відповідає за значенням словосполученню незважаючи на те, що; ужитий на початку підрядного речення, сполучає допустове підрядне речення з головним.

Хоч нічого їсти, та весело жити (прислів'я);

Хоч сахарня [цукроварня] давно вже закинена, розсипалася і заросла травою, в порожніх будинках її раз у раз вчувався шум, немов гомін машин і робітників лишився на старому житлі (М. Коцюбинський);

З обличчя молодого студента не сходив вираз таємного болю, терпіння, хоча після першого погляду се годі було примітити (Г. Хоткевич);

Поезія співає в серці, хоч її й не витягнеш на папір (Олесь Досвітній);

// Уживається з протиставними сполучниками а, але, та, проте, зате, однак, все ж і т. ін. в головному реченні.

Хоч мороз і припікає, зате комарів немає (прислів'я);

Чіпці хоч і гірка була материна догана, та недавня радість тихомирила його серце (Панас Мирний);

Під сіточкою опинився [голубок] .. Чи сіточка гнила, Чи так воно вже склалось – Хоч ніжку натрудив, хоч крилечко пом'ялось, Одначе вирвався і полетів (Л. Глібов);

Нога все-таки болить, хоч не дуже, а все ж болить (Леся Українка);

Хоч на історії дід і не знався, та все ж із ним цікаво було побалакати (Г. Хоткевич);

Хоча було холодно, проте хуторяни, жаліючи чобіт, прийшли босі (О. Гончар);

// Уживається перед словом або зворотом з допустовим значенням у простому реченні.

Дівчинка, хоч невеличка, теж не гуляла: воду бралася сусіді носити, у городі в неї полоти (Марко Вовчок);

З виду дід був древній, столітній, хоч ще кремезний (Панас Мирний).

2. допустовий, з інфін. або наказ. сп. Ужитий на початку підрядного речення, сполучає порівняльно-допустове речення з головним; виражає припущення, певну межу, ступінь вияву чого-небудь або можливий наслідок чогось.

Їсти – хоч свої пальці гризти (прислів'я);

Як те паня, як ту дитину, У намистах водив! Та знемігся неборака – Хоч продавай хату Та йди в найми (Т. Шевченко);

– А на голові неначе куделя, хоч бери веретено та й пряди княгиню на починки, – жартував далі Кривоніс (І. Нечуй-Левицький);

– Біда з ними. Читають, читають, а тоді як зведуться, так хоч водою розливай (Григорій Тютюнник);

– Ніякий мур ще нікого не втримав, – озвалася нарешті Марися Павлівна. – Хоч і до неба вимуруйте його! (О. Гончар);

// У поєднанні з часткою би, б пов'язує частини речення, вживаючись перед кожною з них і надаючи реченню твердження, протилежного тому, на яке можна було б розраховувати, якого можна було б сподіватися.

В той час Скирти і клуня зайнялись, І зорі зникли. Хоч би слово, Хоч би де голос обізвавсь (Т. Шевченко);

Катря прощалася так само, як віталась... Хоч би вона лице запечалила! Хоч би озирнулася разочок! (Марко Вовчок);

Йому ввижається Галя. Така ж весела, хороша, хоч би на крихту змінилася (Панас Мирний);

[Матрона (соромливо закриваючись):] Матрона варвара цілує! Ганьба! .. [Патрицій:] А чоловік стоїть і – хоч би слово! (Леся Українка);

– Потім, як говорив він з-за стола, очей вже не зводила з нього, а він хоч би раз глянув (А. Головко);

– І всю зиму надворі босоніж перебігали [діти], а хоча б яке бухикнуло раз (М. Стельмах).

3. тільки хоч, розділ. Уживається на позначення того, що з ряду перелічуваних предметів, явищ, дій і т. ін. можливе тільки щось одне.

Хоч їж, хоч дивись, а щоб ціле було і неголодний був! (прислів'я);

– Може, в тебе, Тихоне, немає дома хліба печеного? То дамо. А на завтра – хоч сходю [сходжу], а хоч пошлю Христю та й учинимо (А. Головко).

4. протиставний. Уживається для вираження протиставного зв'язку між сурядними реченнями або між однорідними членами простого речення; відповідає за значенням словам однак, проте, але.

Щось мусило статися незвичайне. Що саме, Остап не знав, хоч догадувався (М. Коцюбинський);

Юзі не казали, що Зоня приїхала вмисне для неї, бо й сама Зоня не мала того знати, щоб “не заносилась” дуже, хоча спритна Зоня хутко про те догадалась (Леся Українка);

Він не сказав їй ні слова осуду, хоча краще б сказав, аніж ховати його під маскою своєї директорської витримки (О. Гончар);

Витираючи сльози, нахилилася [мати] до своєї дитини: – Іди, сину, щасливим, хоча де те щастя, коли вже війна (М. Стельмах).

5. тільки хоч. Відповідає за значенням єднальному сполучнику “і” при переліку.

І що є у нас, хоч скотинка, хоч хлібець на току, худобинка у скриньці, так сьому так усе без порчі й бути? (Г. Квітка-Основ'яненко);

Нічого нового він [лікар] мені не сказав: ванни ті ж самі, температури, тієї ж самої, ходить на їх коли вгодно, хоч рано, хоч пізно, все одно (Леся Українка).

ХОЧ², ХОЧА́, част.

1. обмеж.-виділ. Виділяє один із членів речення за ознакою допустовості; принаймні, в усякому разі.

Де кінь покачається, там хоч шерсть та останеться (прислів'я);

У Почаєві святому Ридала-молилась [Ярина], Щоб Степан той, доля тая, Їй хоча приснилась (Т. Шевченко);

“Піду я хоч одвідаю свою матусю”, – думає [Наталя] (Марко Вовчок);

– Дивись, кажу, батько від дому одбився, щоб хоч не бачити, який у нас непорядок (Панас Мирний);

Роман пішов навздогінці за нею, щоб надивитись на неї хоч здалеки [здалеку] (І. Нечуй-Левицький);

– Це просто мов щире бажання хоч чим-небудь підкреслити повагу і симпатію до вас (О. Довженко);

– З тобою можна хоч коли-небудь до ладу поговорити? (М. Стельмах).

2. тільки хоч, обмеж.-виділ. Уживається у знач. част. тільки, лише.

[Орест:] Часом я цілий день стараюсь почути від вас хоч одно ласкаве слово (Леся Українка);

– Сьогодні вранці в село приїхали стражники. Вони підуть на панське поле, і хай-но якийсь писок хоч писне, дадуть такого бобу, що й на печі не всидить (М. Стельмах).

3. обмеж.-виділ., перев. із част. би, б. Уживається перед словом або словосполученням, якого стосується, у знач. наприклад, приміром.

– От хоч би й я... якби люди по правді жили, чи терпіла б я .. те горе та нужду, що прийшлось витерпіти (Панас Мирний);

Ви нічого, на жаль, не пишете ані про себе й свої роботи, ані про одеські новинки, хоч би літературні (М. Коцюбинський);

– Міномет має велике майбутнє. Візьми хоча б “катюші” – найкращі сучасні міномети... (О. Гончар);

– Таке нещастя може з кожним прилучитися. От хоча й зі мною раз було... (Григорій Тютюнник).

4. підсил. Уживається для підсилення висловленого тим словом або словосполученням, якого стосується; навіть, хай навіть.

Се мене й господь не помилує, коли впаде хоч слізка з моїх очей за себе самую (Марко Вовчок);

Була в Охріма сіра Свита, Так хороше пошита: Іззаду вусики з червоного сукна, На комірі мережечка така, що на, – Хоч голові носити! (Л. Глібов);

– Ти оце наважилась од мене втекти і ладна вийти заміж хоч і за сажотруса, – сказала мати (І. Нечуй-Левицький);

// У сполученні з часткою би, б.

5. підсил. Входить до складу словосполучень із займенниками (хто, що, який, який-небудь і т. ін.) або прислівниками (де, коли, куди, як, як-небудь і т. ін.) і надає вислову означального значення: будь який, всякий.

6. мласне мод. Виражає можливість або неможливість, схвалення або несхвалення висловлюваної думки, її логічну оцінку з погляду ймовірності, реальності прямого ствердження і т. ін.

– То я, мабуть, стану тепер за хліб. А там, як зароблю, тоді й за гроші... – Добре... Хоч і так зроби, сину (Панас Мирний);

– Ну, а тепер хоч і прощавайте! – підійшов [Артем] до Остапа, що крайній од порога сидів на призьбі, простяг руку (А. Головко).

(1) [А (та)] хоч би й (хоча́ б і)... – поєднуючись з дієсловами мин. ч., виражає припущення.

– Ні, паночку, – Ягня йому мовляє, – Водиці я не сколотив. Бо ще й не пив: А хоч би й пив, то шкоди в тім немає (Л. Глібов);

– Цього не скажу, бо нічогісінько не знаю. Та хоч би я й знала, то про це тобі не сказала б (І. Нечуй-Левицький);

(2) Хоч і.... – уживається при відокремлених словах у значенні хай навіть, нехай.

І ще зранку .. понадівали хто нову свиту, хто китаєву юпку, хто ще батьківський, хоч і старий, та жупан (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Милевський:] Шлюб – се кайдани, хоч і золоті, а кохання не любить кайданів (Леся Українка);

(3) Хоч кого́ – будь-яку людину; усякого, кожного.

– Нічого не скажеш, – крутив головою Мусій, – біда хоч кого навчить на скрипку грати... А я й не думав, що ти такий молодець, Катерино (Л. Первомайський);

(4) Хоч коли́ – у будь-який час, байдуже коли; будь-коли;

(5) Хоч як – як завгодно; як-небудь, абияк.

Орлик аж на шляху дожене [дідуся] і, хоч як його відганяй, таки сяде дідусеві на плече (О. Гончар);

(6) Хоч яки́й – все одно який; будь-який, абиякий.

[Кай Летіцій:] І хоч який він є в житті осібнім, а все ж він добрий римський громадянин (Леся Українка).