хто

ХТО¹, кого́, займ.

1. пит. Означає питання: яка людина (істота)?

– Ну? – грізно спитав городничий. – Ізловили, – пробелькотав Забіяка. – Кого? – Двох хлопців ізловили... (Панас Мирний);

[Палажка:] У вікно хтось стукає. Чуєш? Піди подивися! [Шостак:] А й справді! Хто ж би це? (Я. Мамонтов);

[Костомаров:] А глянь, Данило, в чім там річ? [Мордовець (крізь шибку вдивляючись):] Якийсь мужчина, а хто не розберу (П. Тичина);

– Стій! Хто йде!? – лунає з-за дерева різкий окрик (М. Стельмах);

У хаті світиться запізно. Хто там не спить? Хто там живе? (П. Воронько);

// У риторичних питаннях і вигуках, які передбачають у відповіді “всякий, кожен”.

Ну хто не скаже вам хоч дещо На тему – про сварливу тещу? (Л. Дмитерко);

Хто тільки не пробував рух пісків цих зупинити, але нічого не виходило, бо садили не те, або не так, або не тоді... (О. Гончар);

// У риторичних питаннях і вигуках, які передбачають негативну відповідь: ніхто, нікого, нікому і т. ін.

Кого ж їй любити? ні батька, ні неньки; Одна, як та пташка в далекім краю (Т. Шевченко);

Молдувани обурились. Хто має право рубати їх виноградники? (М. Коцюбинський);

Ото була історія! Наш пан господар ходили на масницю – у маскарад! Хто б сподівався? (Леся Українка).

2. відносний. Уживається в ролі сполучного слова (також із співвідносними словами той, то в головному реченні); людина (істота), яка...

Хто людям добра бажає, той і собі має (прислів'я);

Під шляхтичами од натовпу провалився міст на Случі. І багато панів шубовснуло шкереберть у воду й потонуло в Случі. Хто виліз з води, тікав далі (І. Нечуй-Левицький);

Земля для того, хто коло неї ходить... (М. Коцюбинський);

Та й не питай, чому навік душею Я розлюбив веселість і любов. І жодної не назову своєю: Хто раз кохав, не покохає знов (М. Зеров);

Слава тому, хто в бою за Вітчизну твердо тримає окрилений стяг, хто відбиває навалу залізну там, на фронтах (В. Сосюра);

– Слухайте і розкажіть про цю дружбу, хто живий зостанеться, дітям і онукам, – долітали слова Тараса (О. Довженко);

– І навіть якби ти сказав, що не любиш, – пробач мені, я й тоді не повірила б... Бо то ж страшно. Бо хто розучився матір любити, то вже, вважай, пропащий (О. Гончар);

// Уживається на означення особи, про яку йдеться в головному реченні.

Люди, хто знав, мовчать та примічають (Г. Квітка-Основ'яненко);

Було тільки сонця краєчок засвітить, уже й бряк, і дзвяк по селу, рух, стук – живий люд! А тут, хто й стрінеться – понурий, неговіркий (Марко Вовчок);

Благословен, хто вигадав маяк, Цей промінь, що спалахує над морем! (М. Рильський);

– А ось і про нас, – сказав Давид, – пишуть у газеті, щоб не ми тільки знали, а всі, хто читає, вся Україна (А. Головко);

– Хай милує бог кожного, хто надовго оселиться в цьому клятому місці (Ю. Смолич).

3. Уживається із вказівним або окремим значенням (також з частками он, ось, от); який, той, цей.

Хто, кажуть, до кого, – ми до тебе, Грицько! З суплікою прийшли (П. Гулак-Артемовський);

Осідлані коні, вороні готові. Куди-то поїдуть? кого повезуть? Он кого, дивіться (Т. Шевченко);

Коло криниці .. рідко хто вважав на поважного, тихого хлопчика (Марко Вовчок);

– Де ж Жан? Покличте Жана... – звернувся до всіх і ні до кого зокрема Аркадій Петрович (М. Коцюбинський);

Ні в кого й думки не було сісти за роботу (І. Нечуй-Левицький);

Мати веселиться дітьми. Як сказано: в кого сім – тому доля всім! (К. Гордієнко);

Вони [брати] чомусь називають Левка найстаршим, хоча батьки їхні і повитуха в перший же день переплутали, хто за ким родився (М. Стельмах);

А те, що Оксана Кульбачка посадила, –росте, дай бог! Ось у кого нам треба вчитись... (О. Гончар);

// Про одного з багатьох.

Коли отець наш милосердний кого з нас покличе, проводжай з жалем, та без укору (Г. Квітка-Основ'яненко);

Ахейці нерішучо розступаються перед нею, але не відштовхують, коли вона чіпляється за кого з них, намагаючись заховатись під його щитом (Леся Українка);

// розм. Те саме, що де́хто.

Селяни стиха гомоніли проміж себе, хто дрімав (А. Головко).

4. Уживається з розділовим значенням – при зіставленні двох або кількох речень: одна (людина) – друга (людина), ті – інші (про людей, істот).

Троянці, як чорти, озлились. Рутульців били наповал .. Хто рачки ліз, а хто простягся, Хто був шкереберть, хто качався, Хто бив, хто різав, хто колов (І. Котляревський);

Та як ушкварили – ой, лишенько моє! Хто в ліс, мовляли, хто по дрова, Аж на ввесь гай луна гуде! (Л. Глібов);

[Єпископ:] Хто такії ми, щоб волю божу одміняти мали, кому рабом, кому з нас вільним бути? (Леся Українка);

Кипить робота. Хто на драбинах, приставлених до розкішних черешневих веж, а декотрі воліють і без драбини обходитись (О. Гончар);

// Уживається для виділення якої-небудь особи, істоти з ряду подібних; у сполученнях: хто-хто, а...; кого-кого, а...; кому-кому, а...

Чи й вигадати іграшку яку, чи повести куди – уже хто-хто, а Карпо і дідька не злякається, поведе (Панас Мирний);

Кому-кому, а куцому зась (прислів'я);

– Пистино Іванівно! – тихо сказав він. – Кому-кому, а вам – гріх! Ви вірите, що брешуть люди? (Панас Мирний);

– Хто б, хто гарчав, А ти б мовчав, – Одрізала йому Хмелина (Л. Глібов);

Хто вже хто, а він добре розуміється на такій тонкій справі, як фотопортрет (Л. Первомайський).

5. Уживається із значенням неозначеності хто-небудь, яка-небудь людина, істота; хтось.

От вони й стали розпитувать людей, чи нема у кого якої роботи (О. Стороженко);

Його неначе хто руками здушив за горло і не давав дихати (І. Нечуй-Левицький);

– Ти – Чепіга, а не Чіпка, – крикне хто з середини – і вскубне Чіпку... (Панас Мирний);

А я знаєте, як-єм це слово почула, то так, якби мене хто довбнею по голові вгатив (Л. Мартович);

Як впаду і скажу, що не маю снаги, – Чи хто буде мене рятувати, Як почнуть кепкувать з мене злі вороги – Чи хто буде і з них кепкувати? (М. Рильський);

// У реченні, яке виражає питання.

“Чи то ж є хто зараз там?” – неспокійно думав Бондаренко, піднімаючись сходами на другий поверх (А. Головко);

– То чого ж ти все-таки втік? Покривдив хто чи сумно стало? (О. Гончар);

– А він тоді й питає: – Може, хто добавки хоче? (Григорій Тютюнник);

// У складі деяких сполучень: байдуже яка людина, будь-яка з можливих.

Благослови господь: се хоч кому пара (Ганна Барвінок);

Не знати хто, як і звідки дістав такі вісті – нібито в місті щось страшне діється зараз, такий бій (А. Головко).

Бага́то хто див. бага́то;

Кому́ ска́зано / кажу́ див. ска́заний;

(1) Немо́в (мов, на́че і т. ін.) хто вда́рив, перев. чим кого – уживається для вираження великого подиву, приголомшення, розгубленості тощо.

Наче хто келепом ударив Йосипа по голові... Ба! він сам невільний, він москаль! Його візьмуть, одірвуть від рідного краю, поженуть у чужу сторону, почнуть муштрувати... (Панас Мирний);

І хтозна-чого Юлдаш раптом відчув, що ці слова шпигнули його в самісіньке серце, наче вдарив хто гострим ножем (О. Донченко);

Не хто і́нший, як... див. і́нший;

Рі́дко хто див. рі́дко;

(2) Та вже [ж] не хто; Хто, як не... – саме той, про якого йде мова.

– Сам каже. Сам. Бачили? бачили? Червонопикий та сердитий який. – Хто сам? – Та вже не хто – Колісник (Панас Мирний);

[Паранька:] Чуєте, тату, он Пантелей Іванович щось хоче вам сказати. [Півень:] Гусак? [Паранька:] Та вже ж не хто (І. Микитенко);

Хто, як не Багіров, викрав у Трансільванії в німців кухню з недовареною кашею і прогуркотів з нею серед ночі через усю нейтральну смугу? (О. Гончар);

(3) Хто б сподіва́вся? – уживається для вираження подиву з приводу чого-небудь.

Еге, ото була історія! Наш пан господар ходили на масницю – у маскарад! Хто б сподівався? (Леся Українка);

А за спиною вже гомоніли: – От вам і Ганна! Хто б сподівався, га? (О. Гончар);

(4) Хто в (у) що – по різному, по-своєму, відповідно до власних можливостей.

Оглушені мовчки дивилися ми з-під важких повік сонними очима на те, як під пошматованим дахом корівника вже перед вечором розташувався цілий натовп якихось одягнутих хто в що, свіжих, гамірливих людей (В. Козаченко);

(5) Хто де <�Де хто> – в різних місцях.

По вечері гості примощуються, де кому вигідніше (М. Коцюбинський).

◇ Госпо́дь (святи́й, хто і т. ін.) [його́] розбере́ див. Госпо́дь;

Кому́ (кому́сь) скру́титься, а кому́ (мені́, тобі́ і т. ін.) зме́леться див. скру́чуватися;

Кому́ [ті́льки] не лінь (рідше лі́ньки) див. лінь¹;

Той (хто) у луг, [а] той (хто) у плуг див. луг¹;

У (в) ко́го є сло́во? див. сло́во;

(6) Хто з ним (з не́ю, з ни́ми і т. ін.) зрівня́ється си́лою (в си́лі, красо́ю, в красі́ і т. ін.) – ніхто не має такої сили (краси і т. ін.).

Його всі парубки бояться, бо він [Йон] сильний... Хто з ним зрівняється силою? Ніхто! (М. Коцюбинський).

(7) Хто кого́ – про боротьбу до цілковитої перемоги однієї з супротивних сторін.

– Сиджу я ото ніч, сиджу й другу, і третю сиджу, і четверту, і п'яту – нема іродового сина. Кріпкий, канальський!.. Ну це вже таке діло – хто кого (Г. Хоткевич);

(8) Хто таки́й (така́, такі́)? – що за людина (істота)?

А хто такий У чорній киреї Через базар переходить? (Т. Шевченко);

– Так. – Щорс оглянув лави полонених суворим гнівним поглядом. – Звідки? Хто такі будете?.. Хто ви, я вас питаю?! (О. Довженко);

(9) Хто там? – звичайно питають, коли чують стук у двері.

Тим часом Ломицький вдруге постукав у двері вже міцніше й дужче .. – Хто там? – спитала Каралаєва (І. Нечуй-Левицький);

Тимко постукав у двері, за якими спали командири. – Хто там? – Це я, Вихор (Григорій Тютюнник);

(10) Хто ти (він і т. ін.) кому – в яких родинних стосунках ти (він і т. ін.) перебуваєш (перебуває) з ким-небудь.

– Наречений він там їй чи хто, а тільки щосуботи можна бачити його мотоцикл під муром біля прохідної (О. Гончар);

– А ти хто йому, дівча? – матір запитала. – Я сестрою його звусь... (М. Нагнибіда);

(11) Хто ти (він і т. ін.) [таки́й (така́, таке́)]? – питають для уточнення особи, професії, родинних стосунків і т. ін.

– А хто ти такий? – питає в мене бабуся. – Я Василь, – кажу я до баби, – обороніть мене од собак (І. Нечуй-Левицький);

– Ти хто? – запитали угорця. – Капіталіст чи комерсант? (О. Гончар);

– Чужоземко молодая, хто ти? – Одгадай (М. Рильський);

(12) Хто що – один те, другий інше;

(13) Хто як – той так, інші інакше.

Де його [жіночого майстра] тут дістати у Ковалівці, коли навіть чоловіки самі підстригають один одного. Хто машинкою, а хто й просто ножицями. А дітей стрижуть хто як уміє (В. Кучер);

(14) Хто, як не... – саме той, про якого йде мова.

Хто, як не Багіров, викрав у Трансільванії в німців кухню з недовареною кашею і прогуркотів з нею серед ночі через усю нейтральну смугу? (О. Гончар).

◇ (15) На се́рце мов (немо́в, на́че і т. ін.) хто ка́мінь наверну́в – комусь стало морально тяжко.

– Сни такі недобрі верзлися, – хвалиться [Мотря] бабі. – На серце наче хто камінь навернув (Панас Мирний);

(16) Хоч хто – кожний, всякий, будь-хто.

Почув би ти, що Шпак розумний каже. – Завидно стане хоч кому (Л. Глібов);

Грицько бачив: Чіпка хоч кого підхилить під себе, й боявся... боявся за Христю!.. (Панас Мирний);

– Нічого не скажеш, – крутив головою Мусій, – біда хоч кого навчить на скрипку грати... (Л. Первомайський);

(17) Хто б поду́мав (міг поду́мати) – уживається для вираження подиву, обурення і т. ін. з приводу чого-небудь несподіваного, непередбаченого тощо.

– Де ж ти його [танкіста] бачив, татку? – Вгадай... І хто б подумав! В сараї у Тесленчихи... (О. Гончар);

– За ката певно Яким... – кинула наче про себе Сусанна. – Яким. – Хто б міг подумати! Виняньчив нашого хлопця... Доря так його любить (М. Коцюбинський);

(18) Хто б там (то) не був – кожний, всякий з певного ряду, середовища і т. ін.

Врангелівські корпуси з'єднуються в районі станції Апостолово і розвивають звідти удар на захід, в глибину Правобережної України назустріч західним союзникам – Пілсудському, Петлюрі чи кому б там не було (О. Гончар);

(19) Хто [ж] ба́чив (вида́в)?, з інфін. – уживається для вираження обурення з приводу чого-небудь, засудження чогось; не можна.

Хто ж видав, насадити таку силу сих лелій, та ще й білих? (Леся Українка);

Хто видав так говорить матері! – сказала Кайдашиха навчаючим голосом (І. Нечуй-Левицький);

(20) Хто [ж] [його́ (тебе́, її́ і т. ін.)] зна́є (зна) – невідомо.

Хто знає, може, наш метелик так і вік свій короткий звікував би у темряві самотній, – та інша доля судилася йому (Леся Українка);

– Замок добрячий, гвинтовий, так що не повинно добратися! А там хто ж його знає. Треба пильнувати (Григорій Тютюнник);

– А що ви дасте? – Та хто тебе знає, що ти хочеш? (Панас Мирний);

Іде та йде [Іван-царенко], дійшов до моря, глянув – море, кінця йому не видко; і де той острів, хто його зна! (з казки);

Хто зна його, де він брав ті прізвища! Неначе зумисне позаписував їх у своєму дурному поминальникові (І. Нечуй-Левицький);

(21) Хто куди́ [ба́чив (попа́в)] – у різні боки; урізнобіч.

На паровозі бійка. На страшному льоті посипались солдати з вагонів, хто куди. Летить поїзд (О. Довженко);

– Учні розбігалися хто куди – на подвір'я, на вулицю... (М. Понеділок);

Хлопці поховалися в кущі й відстрілювалися деякий час, але коли свист отамана дозволив утечу, всі порскнули хто куди бачив (Г. Хоткевич);

Тут .. усі рушили із-за стола, та, хто куди попав, мерщій надвір дивитися, як будуть танцювати (Г. Квітка-Основ'яненко);

(22) Хто таке́ чув, щоб – про що-небудь незвичайне, неможливе, неприпустиме.

Та де се видано! та хто таке чув, щоб вільна козачка за кріпака оддавалась! (Марко Вовчок);

Як кому́ див. як²;

Як (мов, на́че і т. ін.) хто ки́нув гаря́чого при́ску на кого див. ки́дати;

Як (мов, ні́би і т. ін.) жа́ром (окро́пом, хо́лодом, жа́ром і хо́лодом, моро́зом і т. ін.) обдати́ / обдава́ти <�Як (мов, ні́би і т. ін.) хто жа́ром обда́в> див. обдава́ти;

Як (мов, ні́би і т. ін.) лину́ли (хто лину́в) кип'ятко́м (кип'ятку́) див. лину́ти;

[Як (мов, ні́би і т. ін.)] у праве́ць (прямце́м, правце́м і т. ін.) поста́вило (хто поста́вив) див. поста́вити¹;

(23) Як (мов, ні́би і т. ін.) хто ки́нув (понасипа́в) гаря́чого при́ску на кого – хто-небудь раптово відчув сильне хвилювання, збентеження і т. ін.

На Мар'ю наче хто кинув гарячого приску (Панас Мирний);

Голова йому [Андрієві] гуділа, а в очі ніби хто понасипав гарячого приску (І. Багряний);

(24) Як (мо́в, ні́би і т. ін.) хто встроми́в (вгороди́в) ніж (ножа́, го́лку) в се́рце кому, чиє – хто-небудь був дуже вразливий чимсь.

– Пропала земля! – Як пропала? – Кажуть: суд одсудив... – Немов хто гострий ніж вгородив у серце старій Мотрі (Панас Мирний);

Вона [мати] аж стріпнулася, мов хто колючу голку встромив у її серце (Панас Мирний);

(25) Як (мов, ні́би і т. ін.) хто ка́мінь зняв з душі́ кому – хто-небудь позбувся того, що дуже гнітило й мучило, і відчув велику полегкість.

Христі наче хто камінь зняв з душі: зразу стало вільно і легко (Панас Мирний);

(26) Як (мов, ні́би і т. ін.) хто ка́мінь на ду́шу наверну́в кому і без дод. – кому-небудь дуже важко, неспокійно.

– Мовчіть, не говоріть про старе! – урвав його мову Кравцов. – І так наче хто камінь на душу навернув (Ю. Бедзик);

(27) Як (мов, ні́би і т. ін.) хто на сто ко́ней ви́садив кого – хто-небудь перебуває у піднесеному настрої.

Учителька радісними очима дивилася Оксані вслід. Верталася потім у клас, мовби її хто на сто коней висадив!.. (Олена Пчілка);

(28) Як (мов, ні́би і т. ін.) хто підміни́в кого – хто-небудь змінився, став зовсім іншим.

– Розумієте, Тарасе Демидовичу, моїх учнів ніби хто підмінив. Ваш патефон подіяв магічно (Ю. Збанацький);

Після того, коли повернулася з суду над Княжевичем та побувала на заводі у наших шефів, жінку наче хто підмінив (В. Кучер);

(29) Як (мов, ні́би і т. ін.) хто різну́в (різону́в, кольну́в, шпигону́в і т. ін.) [ноже́м (серпо́м)] [у се́рце (по се́рцю)] кого – кому-небудь раптом стало особливо прикро, нестерпно від сказаного або від чийогось вчинку.

– Не жилець він.. – мов хто серпом різнув по серцю Уляну, так тії Грицькові слова (Панас Мирний);

Софію наче хто різонув по серцю. Нещасна дитина, як їй хочеться, мабуть, мати годинника (А. Дімаров);

– Такі і в твоєї попаді руки? – Мов хто кольнув його в серце! (Панас Мирний);

Пищимуху так прямцем і поставило, наче його хто шпигонув гострим ножем у серце (Панас Мирний);

Юлдаш раптом відчув, що ці слова шпигнули його в самісіньке серце, наче вдарив хто гострим ножем (О. Донченко).

ХТО² див. що¹.