хукати

ХУ́КАТИ, аю, аєш, недок.

1. Дихати на кого-, що-небудь з метою зігріти, охолодити, притишити біль і т. ін.

То вона пригортала до серця обшпарену руку, то тріпала нею, то приводила до рота, хукала – болість не німіла (Панас Мирний);

Тупцюють дроворуби, хукають у руки, а носи сині, на бородах сніг (А. Тесленко);

Майже через кожні п'ять хвилин шофер спиняв нашого “воза” і довгенько шкрябав цизориком (ножиком) досить грубий шар криги на склі. Хукав на нього, витирав хусткою (Т. Масенко);

Блідий і наляканий, він стояв у кутку під іконою і, хукаючи, студив гарячий качан молодої кукурудзи (Л. Юхвід);

– Пиши розписку та хукай на печатку!.. (М. Стельмах);

– Чого ти причепився до мене? Тобі не болить моя вавка і не хукай на неї! (В. Кучер);

Він довго хукав на шибку й продирав пальцем паморозь (Б. Харчук).

2. Випускати з рота струмінь повітря; дмухати, дути.

Телефоніст сидів на низенькій колоді в кутку й безперервно хукав у трубку, щоб досягти особливо чіткого звуку в мембрані (Ю. Яновський);

Ніна Георгіївна стояла на дверях попереду сотника й вередливо хукала на сніжний пил, що його цілими жменями сердито й настирливо вітер кидав в її матове обличчя (П. Панч);

Вундерліх ударив кулаком по столу, а потім став хукати на руку (П. Автомонов).

3. Видавати звук “ху”; хекати.

Доброслав, важко хукаючи, зупинився посеред світлиці, немов бугай роздратований (А. Хижняк);

– Хух, насилу добилися! – Ви кажіть, чого вам треба, а хукати будете десь собі на вулиці (П. Панч);

– Хай [братчики] горло деруть! Знаєш, як кажуть литвини: “Чи бог слухає, що свиня хукає?” (З. Тулуб).