хукати

ХУ́КАТИ, аю, аєш, недок.

1. Дихати на кого-, що-небудь з метою зігріти, охолодити, притишити біль і т. ін.

То вона пригортала до серця обшпарену руку, то тріпала нею, то приводила до рота, хукала — болість не німіла (Мирний, III, 1954, 76);

Тупцюють дроворуби, хукають у руки, а носи сині, на бородах сніг (Тесл., З книги життя, 1949, 29);

Майже через кожні п’ять хвилин шофер спиняв нашого «воза» і довгенько шкрябав цизориком (ножиком) досить грубий шар криги на склі. Хукав на нього, витирав хустинкою (Мас., Під небом.., 1961, 161);

Блідий і наляканий, він стояв у кутку під іконою і, хукаючи, студив гарячий качан молодої кукурудзи (Юхвід, Оля, 1959, 54);

— Пиши розписку та хукай на печатку!.. (Стельмах, Правда.., 1961, 21);

— Чого ти причепився до мене? Тобі не болить моя вавка і не хукай на неї! (Кучер, Прощай.., 1957, 169).

2. Випускати з рота струмінь повітря; дмухати, дути.

Телефоніст сидів на низенькій колоді в кутку й безперервно хукав у трубку, щоб досягти особливо чіткого звуку в мембрані (Ю. Янов., II, 1954, 8);

Ніна Георгіївна стояла на дверях попереду сотника й вередливо хукала на сніжний пил, що його цілими жменями сердито й настирливо вітер кидав в її матове обличчя (Панч, І, 1956, 189).

3. Видавати звук «ху»; хекати.

Доброслав, важко хукаючи, зупинився посеред світлиці, немов бугай роздратований (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 498);

— Хух, насилу добилися! — Ви кажіть, чого вам треба, а хукати будете десь собі на вулиці (Панч, II, 1956, 398);

— Хай [братчики] горло деруть! Знаєш, як кажуть литвини: "Чи бог слухає, що свиня хукає?» (Тулуб, Людолови, II, 1957, 85).