хукнути
ХУ́КНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до ху́кати.
Хукни ти, моя дружино, У віконечко на скло: Подивись, як замітає Сніг і церкву і село (Щог., Поезії, 1958, 112);
— Не весело, не весело… Та й не дуже душно. Гляньте! — І він з силою хукнув у повітря. Біля його рота виріс білий хвіст пари (Речм., Весн. грози, 1961, 26);
Він здійняв окуляри й, хукнувши, легенько почав протирати їх хусткою (Досв., Вибр., 1959, 225);
Татош прийшов і хукнув на молоко, і воно невидячки стало студене (Калин, Закарп. казки, 1955, 85);
Таке настирливе підглядання починало дратувати Байду. Сьогодні він вирішив перехитрити верткого чоловіка і, підморгнувши Ількові, хукнув на каганець (Панч, І, 1956, 444);
— Ху! — хукнув Тимофій.— Якого тобі жениха треба? — Сватай, Тимофію,— хтось сказав з купи, що почала збиратися кругом їх (Мирций, III, 1954, 88);
Суддя пробіг жадно очима відозви й аж витер рясний піт з лоба, хукнувши (Козл., Ю. Крук, 1957, 378).
Значення в інших словниках
- хукнути — ху́кнути дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- хукнути — ХУ́КНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до ху́кати. Хукни ти, моя дружино, У віконечко на скло: Подивись, як замітає Сніг і церкву і село (Я. Щоголів); – Не весело, не весело... Та й не дуже душно. Гляньте! – І він з силою хукнув у повітря. Словник української мови у 20 томах
- хукнути — -ну, -неш, док. Однокр. до хукати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- хукнути — ДИ́ХАТИ (робити вдихи і видихи), ВІДДИХА́ТИ (ВІДДИ́ХУВАТИ рідше), ЗВО́ДИТИ ДУХ розм., ТХНУ́ТИ заст.; ХАПА́ТИ ПОВІ́ТРЯ (жадібно); СА́ПАТИ (важко, із свистом); ХЛИ́ПАТИ (важко, голосно); ХА́КАТИ розм., ХЕ́КАТИ розм. Словник синонімів української мови
- хукнути — Ху́к[х]нути, -ну, -неш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- хукнути — Хукнути, -ну, -неш гл. одн. в. отъ хукати. Дохнуть, дунуть ртомъ. Хукни ти, моя дружино, у віконечко на скло. Щог. В. 59. Взяла тіста, качала, качала, хукнула — полетів голуб. Чуб. II. 194. Словник української мови Грінченка