хіть

ХІТЬ, хо́ті і діал. хі́ті, ж., розм.

1. перев. до чого або з інфін. Бажання, прагнення здійснити, виконати щось, домогтися чогось; охота, готовність.

Були латинці дружні люди і воюватись мали хіть (І. Котляревський);

Аби хіть була! От як уже немає хоті... (Номис);

На другий день добув [Чіпка] десь ціпа й молотив у клуні .. Де та сила і хіть узялися! (Панас Мирний);

Щоб була ти щасливою в світі, – То не мав би я іншої хіті, Най [хай] там серце кого не коха (П. Грабовський);

// у знач. пред. Є бажання, хочеться.

Хто хоче, грає або співає, кому хіть – бряжчить на арфі (Марко Вовчок);

// Потреба в чому-небудь.

Зістався смуток, той смуток, що гризе душу, проганяє сон вночі, одбиває хіть їсти й пити (І. Нечуй-Левицький);

Звірі полювали один на одного, дрібнота рятувалася від хижаків, хижаки докладали всіх зусиль, щоб перехопити, щоб упіймати й задовольнити свою хіть до їжі (О. Донченко).

2. Нахил, потяг, пова́б, пристрасть до якоїсь діяльності чи якихось занять.

Лісник знайомий єсть у мене. Він До щеплювання має хіть велику (М. Рильський);

Семенко усю свою хіть, що мав до господарства, з хати на клуб переніс (І. Муратов);

– Не знаєш, що твій батько – мій батько? Що він мені прищепив хіть до механізації? Я Омеляну Овсійовичу завдячуватиму до могили (В. Логвиненко);

// до кого і без дод. Статевий потяг, пристрасть.

– Рутулець Турн тебе вже свата, За ним, бач, тягне і Амата, І ти в йому находиш смак. До кого хіть ти більшу маєш, Скажи, кого з нас вибираєш? (І. Котляревський);

А це – Сисой, що хіть свою презміг, щодня ходив до річки у веретті і роздягався з голови до ніг, щоб комарі кусали в очереті (Л. Костенко).

(1) Бере́ / взяла́ (прийшла́) хіть кого, кому – хочеться, кому-небудь захотілося щось зробити, здійснити.

– Куди їм виселятись? пощо? – питали вони себе, і їх брала хіть в живі очі розсміятися (М. Коцюбинський);

– Ти шиєш, та й мене взяла хіть до роботи, – обізвалась Марта Кирилівна (І. Нечуй-Левицький);

От, може, вам колись – часами се буває, – Розглянути старі шпаргали прийде хіть (Леся Українка).

○ (2) З (із) [вели́кою (ми́лою)] хі́ттю, у знач. присл. – охоче.

– У кого се ти хліба позичила? – У Микити у Румая. – Довго, мабуть, гнувся – не давав? – О, де ж там! І трошки ні! Зараз, таки зараз дав, із милою хіттю (Марко Вовчок);

З великою хіттю пристану до перекладання книжок для дітей (М. Коцюбинський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

хіть

Значення в інших словниках