хіть
ХІТЬ, хо́ті і діал. хі́ті, ж., розм.
1. перев. до чого або з інфін. Бажання, прагнення здійснити, виконати щось, домогтися чогось.
На другий день добув [Чіпка] десь ціпа й молотив у клуні.. Де та сила і хіть узялися! (Мирний, І, 1949, 323);
Щоб була ти щасливою в світі,— То не мав би я іншої хіті, Най там серце кого не коха (Граб., І, 1959, 264);
// у знач. присудк. сл. Є бажання, хочеться.
Хто хоче, грає або співає, кому хіть — бряжчить на арфі (Вовчок, І, 1955, 374);
// Потреба в чому-небудь.
Зістався смуток, той смуток, що гризе душу, проганяє сон вночі, одбиває хіть їсти й пити (Н.-Лев., VI, 1966, 68);
Звірі полювали один на одного, дрібнота рятувалася від хижаків, хижаки докладали всіх зусиль, щоб перехопити, щоб упіймати й задовольнити свою хіть до їжі (Донч., II, 1956, 43).
♦ Бере́ (бра́ла, взяла́, прийшла́, при́йде) хіть — хочеться, хотілося, захочеться, захотілося.
— Куди їм виселятись? пощо? — питали вони себе, і їх брала хіть в живі очі розсміятися (Коцюб., І, 1955, 294);
— Ти шиєш, та й мене взяла хіть до роботи,— обізвалась Марта Кирилівна (Н.-Лев., VI, 1966, 62);
От, може, вам колись,— часами се буває,— Розглянути старі шпаргали прийде хіть (Л. Укр., І, 1951, 112);
З (із) [вели́кою, ми́лою і т. ін.] хі́ттю — з приємністю, радістю; охоче.
— У кого се ти хліба позичила? — У Микити у Румая.— Довго, мабуть, гнувся — не давав? — О, де ж там! І трошки ні! Зараз, таки зараз дав, із милою хіттю (Вовчок, І, 1955, 147);
З великою хіттю пристану до перекладання книжок для дітей (Коцюб., III, 1956, 121).
2. Нахил, потяг, пристрасть до якоїсь діяльності чи якихось занять.
Лісник знайомий єсть у мене. Він До щеплювання має хіть велику (Рильський, III, 1961, 204);
Семенко усю свою хіть, що мав до господарства, з хати на клуб переніс (Мур., Бук. повість, 1959, 134);
— Не знаєш, що твій батько — мій батько? Що він мені прищепив хіть до механізації? Я Омеляну Овсійовичу завдячуватиму до могили (Логв., Давні рани, 1961, 144);
// до кого. Любовний потяг, пристрасть.
— Рутулець Турн тебе вже свата, За ним, бач, тягне і Амата, І ти в йому находиш смак. До кого хіть ти більшу маєш, Скажи, кого з нас вибираєш? (Котл., І, 1952, 178).
Значення в інших словниках
- хіть — хіть іменник жіночого роду форма 'хіті' є діалектною Орфографічний словник української мови
- хіть — Хотіння, охота, бажання, жм. кортячка, с. прагнення, (до чого) нахил, потяг, поваб, пристрасть, хист, (до кого) жага, п! ЖАДОБА Словник синонімів Караванського
- хіть — ХІТЬ, хо́ті і діал. хі́ті, ж., розм. 1. перев. до чого або з інфін. Бажання, прагнення здійснити, виконати щось, домогтися чогось; охота, готовність. Були латинці дружні люди і воюватись мали хіть (І. Котляревський); Аби хіть була! От як уже немає хоті... Словник української мови у 20 томах
- хіть — хоті і діал. хіті, ж., розм. 1》 перев. до чого або з інфін. Бажання, прагнення здійснити, виконати щось, домогтися чогось. || у знач. присудк. сл. Є бажання, хочеться. || Потреба в чому-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- хіть — БАЖА́ННЯ чого, з інфін, і без додатка (внутрішня потреба чого-небудь, зацікавленість у здійсненні чого-небудь, володінні чим-небудь), ХОТІ́ННЯ рідше, ХІТЬ перев. до чого або з інфін., розм., ВО́ЛЯ у знач. предик.; НА́СТРІЙ з інфін., перев. Словник синонімів української мови
- хіть — Хіть, хо́ті, хо́ті, хі́ттю Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- хіть — Хіть, хо́ті и хіті ж. Охота, желаніе. Були латинці дружні люде і воюватись мали хіть. Котл. Ен. IV. 60. Сього дива — аби хіть. Ном. № 7673. Аби хіть була! от як уже немає хоті.... Ном. № 4975. Хіті з вола, а сили з комаря. Ком. Пр. № 1233. Словник української мови Грінченка