царювати

ЦАРЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок.

1. Бути царем, правити царством.

[О л я:] Ще в той час царював лютий-прелютий цар Микола I (С. Васильченко);

– Триста років тільки дім Романових існував, – озвався Карпо, хвастаючись перед гостями своєю обізнаністю. – Та ще до них царювали інші (А. Шиян);

// розм. Повноправно порядкувати, самовільно керувати ким-, чим-небудь.

Що нам струмці цілющі? Не оживуть лани сухі, Бо скрізь царюють турки злющі, До стонів [стогонів] болісних глухі (П. Грабовський).

2. перен. Бути першим, переважати всіх у чому-небудь.

Темне, як і сама будівля [тюрма], зло царювало у тій страшній схованці... (Панас Мирний);

Чудова ж пісня солов'я Над всіми співами царює (Я. Щоголів);

– Хіба не радість буде мені бачити, як ти царюєш на балах та банкетах серед пихливого пишного панства?! (З. Тулуб);

В серці пані Параски-Роксолани царював на ту годину обшарпаний ковалисько Михайлик (О. Ільченко);

Дерева царювали над цими руїнами, над колишніми будинками й вулицями (П. Загребельний).

3. перен. Наповнювати собою; домінувати.

Кипіли морози, завивала хуртовина, царював холод (М. Коцюбинський);

В хаті царював сумерк (О. Кобилянська);

Всі прислухались хвилинку, та надворі царювала давня тиша (Мирослав Ірчан);

Царює смерть на рідній Україні, Чим провинилися її сини? (М. Руденко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me