цеглина

ЦЕГЛИ́НА, и, ж.

1. Прямокутний брусок з глини (перев. випаленої), який вживається як будівельний матеріал.

Курить мара, все трощить, мне. Чи то лозина, чи цеглина... (Л. Глібов);

Іван довго стояв, спостерігаючи, як муляр вибирав цеглину (С. Чорнобривець);

Юнак мовчки починає збирати цілі цеглини, старанно вкладаючи їх на місце (А. Шиян);

* Образно. До моря сліз, під тиском пересудів Пролитих, і моя вплила краплина: До храму людських змагань, праць і тру́дів Чень і моя доложиться цеглина (І. Франко);

Діла ростуть у невловимі черги. Громадиться цеглинами життя (Є. Маланюк);

Всяка оригінальна річ є цеглина фундаменту для величної будівлі людського розвитку (Олесь Досвітній);

* У порівн. Кричить прикажчик нам мордатий: – Косіть, косіть! А хліб глевкий у животі, – немов цеглини... (В. Сосюра).

2. збірн., діал. Цегла (у 1 знач.).

Був у нас добрий будинок з вербини, Ґонтовий дах, димарі із цеглини (Я. Щоголів).