цеглина
ЦЕ́ГЛА збірн., ЦЕГЛИ́ННЯ розм., ЦЕГЛИ́НА діал.; ПЛІ́НФА (у старовинних будівлях). Де стояв панський маєток, жовтіють купи битої цегли (В. Кучер); Вертаючись, хлопці почали шпурляти груддям і цеглинням на озеро (Панас Мирний); Був у нас добрий будинок з вербини, ґонтовий дах, димарі із цеглини (Я. Щоголів); Софійський собор, Києво-Печерська лавра і Золоті ворота були збудовані з овруцьких кварцитів і плінфи — стародавньої цегли (з журналу).
Джерело:
Словник синонімів української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- цеглина — цегли́на іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- цеглина — ЦЕГЛИ́НА, и, ж. 1. Прямокутний брусок з глини (перев. випаленої), який вживається як будівельний матеріал. Курить мара, все трощить, мне. Чи то лозина, чи цеглина... (Л. Глібов); Іван довго стояв, спостерігаючи, як муляр вибирав цеглину (С. Словник української мови у 20 томах
- цеглина — -и, ж. 1》 Прямокутний брусок із глини (перев. випаленої), що вживається як будівельний матеріал. 2》 збірн., діал. Цегла (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- цеглина — Цегли́на, -ни; -ли́ни, -ли́н Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- цеглина — ЦЕГЛИ́НА, и, ж. 1. Прямокутний брусок з глини (перев. випаленої), який вживається як будівельний матеріал. Курить мара, все трощить, мне. Чи то лозина, чи цеглина… (Гл., Вибр., 1951, 187); Іван довго стояв, спостерігаючи, як муляр вибирав цеглину (Чорн. Словник української мови в 11 томах