церковник

ЦЕРКО́ВНИК, а, ч.

1. Особа, яка служить у церкві, але не посвячена в духовний сан (читець, дяк і т. ін.).

Зимний жах проняв [пройняв] старого церковника, і він ледво [ледве] осмілився поглянути на о. Нестора (І. Франко).

2. Представник духівництва, особа, що має духовний сан.

Нечуй-Левицький [у повісті “Причепа”] в гумористичному плані знайомить читача з попами під час їхньої чергової пиятики, розкриваючи у цій сцені внутрішній світ обох церковників (з наук. літ.);

// Той, хто відстоює і пропагує релігію, церковну ідеологію.

Поезії Руставелі й зараз іще можуть відігравати роль відгостреного леза – проти теперішніх князів, проти церковників-мракобісів, банкірів (П. Тичина).