цупко

ЦУ́ПКО.

Присл. до цупки́й.

– Ай! – скрикнув Антосьо. Та не зміг і оглянуться, чия то рука так цупко схопила його за брижі (А. Свидницький);

[Лев:] Той клятий Водяник! .. Тільки виплив на плесо душогубкою – хотів на той бік передатися – а він вчепився цупко лапою за днище, та й ані руш! (Леся Українка);

Взявся мертвою жовтизною і дубовий листок. Цупко тримався він на дереві, і всі знають, що триматиметься до самої весни, однак, пожовклий і скоцюрблений (С. Журахович);

Утома повільно, але цупко сковувала рухи з кожною хвилиною (О. Донченко);

Горпина не могла вмерти одразу: в ній цупко держалася сила (Грицько Григоренко);

* Образно. Люди – прекрасні, Земля – мов казка. Кращого сонця ніде нема. Загруз я по серце У землю в'язко. Вона мене цупко трима (В. Симоненко);

// перен., розм. Добре, багато; вдосталь, досхочу.

Пан справник затим обідає цупко (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Стецько і Яцько (разом):] Коли б це ми самі, Зараз як зійшлися, Цупко б напилися (М. Кропивницький);

// перен., розм. Дуже міцно, сильно.

Орися несамовито скрикнула. Мати заворушилась уві сні. Але звикши, наробившися, цупко спати, не прокинулася (Б. Грінченко);

Зоряно-сірі очі в темних пасмах вій, пелюстками маку розквітлі уста – ось що, певно, цупко принадило Остапа (Є. Кротевич);

// Туго, щільно обтиснувши, обійнявши кого-, що-небудь.

Еней в сю путь якраз зібрався, Шкапові чоботи набув, Підтикався, підперезався І пояс цупко підтягнув (І. Котляревський);

– Чи бачиш, їде ген собі козак по полю? Як цупко він нап'яв на плечі кобеняк! (Є. Гребінка);

// перен., діал. Швидко, прудко.

Лис у дірку шусть щодуху, Від обуха цупко втік (І. Франко).