цуцик

ЦУ́ЦИК, а, ч.

1. Маленький собака (у 1 знач.).

У няньки був біленький цуцик, її він завжди забавляв (І. Котляревський);

Мав [батько] худоби у оборі За пана якого – Проти сонечка на призьбі Цуцика рябого... (Микола Чернявський);

За вікном сусідський цуцик кружляє на місці, намагаючись упіймати зубами огризок власного хвостика (В. Бабляк);

// розм. Те саме, що соба́ка 1.

– Та ще й не роздумався гаразд, аж чую – завзялися мої цуцики на щось, та ще добре так улягають. “Невже, – думаю, – звіра якого підняли?” (Г. Хоткевич).

2. перен., розм. Взагалі маленька істота; дитина.

Мама гралася залюбки і з Вітею, і з Марсом і приказувала: – Ах ви мої цуцики! (О. Іваненко);

// перен. Людина, що звикла вислужуватися.

“Цуцик ти, цуцик, – думає [Оленка]. – На двох лапках стаєш. До чого це воно? Хоч і начальство ж отець Полієвкт, а він же чоловік, як і ти” (А. Тесленко).

◇ Зме́рзнути (зме́рзти), як соба́ка (пес, цу́цик) див. змерза́ти;

Цу́цика крути́ти див. крути́ти;

(1) Як цу́цик, зі сл. бі́гати. – невідступно.

[Домця:] Ледачий спокою не дає, бігає за мною слідком як цуцик (І. Карпенко-Карий);

(2) Як цу́цика, зі сл. ганя́ти. – дуже, сильно.

Від рання й до ночі на ріллі так ухоркаєшся, що не тільки за книжку, а й за ложку не візьмешся. А є трохи вільного часу – мати ганяє як цуцика. Дров нарубай, води принеси, в корови повичищай (Григорій Тютюнник);

(3) Як цу́цик на вірьо́вці (на це́пу, на ланцюгу́ і т. ін.):

а) на одному місці.

– Сідай же, приятелю; якого-бо ти чорта там біля порога маячиш, як той цуцик на вірьовці? (Г. Квітка-Основ'яненко);

Танк вистрілив і від пострілу підстрибнув, як цуцик на цепу, і так само загримів ланцюгами (П. Панч);

б) невідступно, весь час, постійно.

– Ганна – молодець: закрутила Максимові голову. Сидить козак біля неї, як цуцик на ланцюгу, та слину ковтає (З. Тулуб).