цуцик

ЦУ́ЦИК, а, ч.

1. Маленький собака (у 1 знач.).

У няньки був біленький цуцик, її він завжди забавляв (Котл., І, 1952, 181);

Мав [батько] худоби у оборі За пана якого — Проти сонечка на призьбі Цуцика рябого… (Черн., Поезії, 1959, 269);

За вікном сусідський цуцик кружляє на місці, намагаючись упіймати зубами огризок власного хвостика (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 140);

// розм. Те саме, що соба́ка 1.

— Та ще й не роздумався гаразд, аж чую — завзялися мої цуцики на щось, та ще добре так улягають. «Невже,— думаю,— звіра якого підняли?» (Хотк., І, 1966, 89).

2. перен., розм. Взагалі маленька істота; дитина.

Мама гралася залюбки і з Вітею, і з Марсом і приказувала: — Ах ви мої цуцики! (Ів., Таємниця, 1959, 47);

// перен. Людина, що звикла вислужуватися.

«Цуцик ти, цуцик,— думає [Оленка]. — На двох лапках стаєш. До чого це воно? Хоч і начальство ж отець Полієвкт, а він же чоловік, як і ти» (Тесл., З книги життя, 1949, 123).

♦ Бі́гати, як цу́цик (цу́циком) за ким — виявляючи почуття відданості, любові, невідступно ходити, іти за кимсь.

[Домця:] Ледачий спокою не дає, бігає за мною слідком, як цуцик (К.-Карий, II, 1960, 18);

[Лукія:] Є такий, що поведу бровами — побіжить цуциком услід; скину очима — зіпнеться на лапки й потанцює!.. (Кроп., II, 1958, 117);

Цу́цика крути́ти — упиратися, ламатися.

— Та кинь ти цуцика крутити… Ех, який ти! (Рудь, Гомін.., 1959, 19);

Як цу́цик на вірьо́вці (на ланцюгу́ і т. ін.):

а) про того або те, що з певної причини не може вільно рухатися.

— Сідай же, приятелю; якого-бо ти чорта там біля порога маячиш, як той цуцик на вірьовці? (Кв.-Осн., II, 1956, 165);

Танк вистрілив і від пострілу підстрибнув, як цуцик на цепу, і так само загримів ланцюгами (Панч, В дорозі, 1959, 111);

б) про того, хто добровільно перебуває весь час біля когось.

— Ганна — молодець: закрутила Максимові голову. Сидить козак біля неї, як цуцик на ланцюгу, та слину ковтає (Тулуб, Людолови, І, 1957, 89).