чарувати

ЧАРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., кого, що.

1. заст. Діяти, впливати на когось, щось чарами (у 1, 2 знач.); чаклувати.

Шепче [відьма] тонкими губами Раз у раз, але без гуку. Певне, то вона чарує, Щоб вдалися добрі кулі (Леся Українка);

Питаються циганочки – Де зілля копати, Питаються – як тим зіллям Хлопців чарувати (Л. Боровиковський);

Вже не одна дівчина од його [нього] чахла, не одна й до знахарки ходила, і зілля варили, і чарували, так нічого не вдіяли (О. Стороженко);

* Образно. Сон, як добра мати, чарував усе чарівничим спокоєм, прикривав стиха темним пологом (Панас Мирний).

2. перен. Захоплювати, вражати кого-небудь чарами (у 3 знач.).

Чорні високі брови та веселі очі чарували всіх (І. Нечуй-Левицький);

І ви, кобзарі голосні, співаки пророчого слова! Дайте мені того живого вогню, що ним ви пропікаєте людські душі, чаруєте серце й здіймаєте цілий рій думок та гадок (Панас Мирний);

Родивсь [Сметана], як Моцарт, – з музикою в серці І в пальцях, ще з дитинства послухняних. Іще хлоп'ятком бувши, чарував Пражан вибагливих своєю грою (М. Рильський);

А захід палає. Де, на якій планеті будуть ще оці грандіозні фрески неба? Де ще чаруватимуть людину оці могутні заходи степові? (О. Гончар);

Ніч справді чарувала своєю красою (М. Трублаїні);

В залі, що чарувала простотою свого розкішного убранства, були вже деякі гості (О. Ільченко);

Ходили всі за Павлом, мов закохані, бо чарував він кожного своїм безтурботним сміхом, веселими золотаво-зеленими очима, жартом, задумливою піснею (Ю. Збанацький);

– Я – українець. З юних літ Мене пісень навчила мати, Які чарують цілий світ! З них народився “Заповіт”, Що закликав кайдани рвати! (І. Нехода);

Народна пісня чарує своєю поетичною красою (з навч. літ.);

Складається враження, що вона [Ніна Матвієнко] не просто співає, а ніби промовляє, шепотом чарує, таємничо філіруючи звук, посилає його десь у далечінь.. (із журн.).

◇ (1) Ча́рами чарува́ти – те саме, що Ча́ри ді́яти (чарува́ти, твори́ти і т. ін.) (див. ді́яти).

Видно, й справді великими чарами уміє це дівча чарувати, коли вергло сего [сього] лютого пушкаря собі під ноги (Г. Хоткевич);

Ча́ри ді́яти (чарува́ти, твори́ти і т. ін.) див. ді́яти;

(2) Чарува́ти зір (по́гляд, о́чі) кому, чий – приваблювати красою, барвами тощо.

[Горнов:] Що ніч! День, по-моєму, кращий. Та то ж куди не споглянеш, скрізь чарує і закохує тобі очі розкішна природа (М. Кропивницький);

Я слухаю тебе. Невимушена мова Ще віє юністю. У красоті земній Ти замилований. Чарують погляд твій Струнка Аляб'єва і ніжна Гончарова (М. Зеров);

Пісня не одна хай летить до зір! Інша далина мій чарує зір... (В. Сосюра);

Як чарує очі влітку над горою сонця схід (М. Терещенко).