чарувати

ЧАРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. і неперех.

1. заст. Діяти, впливати на когось, щось чарами (у 1, 2 знач.); чаклувати.

Питаються циганочки — Де зілля копати, Питаються — як тим зіллям Хлопців чарувати (Бор., Тв., 1957, 91);

Вже не одна дівчина од його чахла, не одна й до знахарки ходила, і зілля варили, і чарували, так нічого не вдіяли (Стор., І, 1957, 136);

Шепче [відьма] тонкими губами Раз у раз, але без гуку. Певне, то вона чарує, Щоб вдалися добрі кулі (Л. Укр., IV, 1954, 168);

*Образно. Сон, як добра мати, чарував усе чарівничим спокоєм, прикривав стиха темним пологом (Мирний, І, 1954, 330).

♦ Ча́рами чарува́ти; Ча́ри чарува́ти див. ча́ри.

2. перен. Захоплювати, вражати кого-небудь чарами (у 3 знач.).

А захід палає. Де, на якій планеті будуть ще оці грандіозні фрески неба? Де ще чаруватимуть людину оці могутні заходи степові? (Гончар, Тронка, 1963, 122);

Ніч справді чарувала своєю красою (Трубл., Лахтак, 1953, 152);

В залі, що чарувала простотою свого розкішного убранства, були вже деякі гості (Ільч., Серце жде, 1939, 181);

Ходили всі за Павлом, мов закохані, бо чарував він кожного своїм безтурботним сміхом, веселими золотаво-зеленими очима, жартом, задумливою піснею (Збан., Ліс. красуня, 1955, 9);

Чорні високі брови та веселі очі чарували всіх (Н.-Лев., II, 1956, 36);

І ви, кобзарі голосні, співаки пророчого слова! Дайте мені того живого вогню, що ним ви пропікаєте людські душі, чаруєте серце й здіймаєте цілий рій думок та гадок (Мирний, IV, 1955, 315);

Родивсь [Сметана], як Моцарт, — з музикою в серці І в пальцях, ще з дитинства послухняних. Іще хлоп’ятком бувши, чарував Пражан вибагливих своєю грою (Рильський, II, 1960, 289);

— Я — українець. З юних літ Мене пісень навчила мати, Які чарують цілий світ! З них народився «Заповіт», Що закликав кайдани рвати! (Нех., Чудесний сад, 1962, 8).

♦ Чарува́ти зір (по́гляд, о́чі) — приваблювати погляд красотою, барвами тощо.

[Горнов:] Що ніч! День, по-моєму, кращий. Та то ж куди не споглянеш, скрізь чарує і закохує тобі очі розкішна природа (Кроп., І, 1958, 391);

Я слухаю тебе. Невимушена мова Ще віє юністю. У красоті земній Ти замилований. Чарують погляд твій Струнка Аляб’єва і ніжна Гончарова (Зеров, Вибр., 1966, 395);

Пісня не одна хай летить до зір! Інша далина мій чарує зір… (Сос., Близька далина, 1960, 102).