чарівник

ЧАРІВНИ́К, а́, ч.

1. заст. Волхв, чаклун (у 1 знач.).

Може, він чарівник? Може, він лихе думає, що топчеться коло її двору? (Панас Мирний);

[Сервілія:] В нас сусіди християни, напевне знаю.., то ж вони причарували хлопця. [Прісцілла:] Та не вигадуй,. [Сервілія:] Як то: не вигадуй? Відома річ, вони чарівники! (Леся Українка);

[Мар'яна:] Сербине, може, ти чарівник? Нарай мені таких чар, щоб можна було привертати людей! (С. Васильченко);

[Парубок:] Оповідав [Йосько] про бідного хлопця, що в найтяжчій недолі стрічає добродія чарівника, переймає від нього чарівні слова й закляття і йде в світ здобувати собі долю та помагати другим (І. Франко);

На заході .. стояло здорове золоте сонце .. Здавалось, що якийсь чарівник, як у казці, убрав дерева в щиро-золоті шати (М. Коцюбинський);

– А взяти мольфарів – земних “чарівників-знахарів” з Карпат. Адже, окрім цілительства й діагностування, вони демонструють вражаючі стосунки з небом (із журн.);

* У порівн. Він, як чарівник, змахнув ножиком утретє і вдарив проскуру (І. Микитенко);

Зворушено-серйозний, заглиблений у світлі думки, він, неначе чарівник, розсуває перед товаришами стіни цього напівтемного грота, і їх очі стають далекоглядними (В. Петльований).

2. перен. Про людину, яка захоплює, приваблює чим-небудь (поетичним словом, грою, музикою, вмінням робити що-небудь надзвичайно вправно і т. ін.).

Ми диво подіємо, думав він [скрипаль] сміло, Коли не вкоротиться вік, – І все замовкало, і ждало, і мліло, Як бравсь за лучок чарівник (Я. Щоголів);

Він тільки знав, що це Шевченко – той дивовижний чарівник слова, який вперше примусив рідну українську мову звучати з такою ж силою і красою, якою зазвучала російська мова під чарівним пером великого Пушкіна (З. Тулуб);

Він скидався на тих чарівників, які .. весь вік пропрацювали в наукових ботанічних садах звичайними садоводами, хоч знають садівницьке діло не згірш професорів та академіків (Ю. Збанацький).