1. Словник української мови у 20 томах

чарівничий

ЧАРІВНИ́ЧИЙ, а, е.

1. заст., нар.-поет. Який має в собі чари, чарує.

– Лети ж ти, молода, пташкою, а ви, дружки, за нею! Щоб ви до віку-вічного літали й щебетали! – Проказала вона сі слова чарівничі, вони й випурхнули вікном, одна по другій, тільки крильцями лупотять (Марко Вовчок).

2. перен. Те саме, що чарівни́й 2.

Чарівнича ніч! З глухих кутків міста чулася дівоча веснянка (Панас Мирний);

Всюди барви, всюди ласки Чарівничої весни (М. Старицький);

Щодня надвечір ходила Султанівна чарівнича Туди й відти до криниці, Де плюскочуть срібні води (П. Грабовський);

Як згадую личко твоє чарівниче, Як голос твій любий мов здалека кличе, Тоді в моїм серці натхнення палає (В. Самійленко);

Світ нам одкривсь в чарівничому слові (Л. Первомайський);

// Майстерно виконаний.

І вже які він пісні складував і як їх співав, господи, милий боже! Чарівничі се були чисто пісні! (Марко Вовчок);

І ти оті людські змагання У чарівничій своїй грі Перелила в такі страждання .. Що нас проймав нестямний жаль (Панас Мирний);

А з поля йшла, струнка і тонковида, ще несвідома чарівничих зваб, богиня квітів, юная Хлорида, у жовтому віночку із кульбаб (Л. Костенко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. чарівничий — Чародійний, чародійницький, магічний, чаклунський, чудодійний, шаманський, з. химородний, чарівницький, п! ЧАРІВНИЙ Словник синонімів Караванського
  2. чарівничий — чарівни́чий прикметник Орфографічний словник української мови
  3. чарівничий — -а, -е. 1》 заст., нар.-поет. Який має в собі чари, чарує. 2》 перен. Те саме, що чарівний 2). || Майстерно виконаний. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. чарівничий — як чарі́вна (чарівни́ча, чароді́йна і т. ін.) па́личка. Дуже легко, просто, швидко і т. ін. Обробка різними хімічними сумішами в спеціальних автоматах як чарівна паличка приносить речам “другу молодість” (З газети). Фразеологічний словник української мови
  5. чарівничий — Чарівни́чий, -ча, -че Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. чарівничий — ЧАРІВНИ́ЧИЙ, а, е. 1. заст., нар.-поет. Який має в собі чари, чарує. — Лети ж ти, молода, пташкою, а ви, дружки, за нею! Щоб ви до віку-вічного літали й щебетали!... Словник української мови в 11 томах
  7. чарівничий — Чарівничий, -а, -е Волшебный, очаровательный, чарующій. К. Бай. 73. Проказала вона сі слова чарівничі, — вони (молода й дружки) й выпорхнули вікном, одна по другій, тільки крильцями лупотять. МВ. ІІ. 67. Словник української мови Грінченка