чиновний

ЧИНО́ВНИЙ, а, е, заст.

1. Який перебуває в якому-небудь чині на державній службі.

Незабаром наїхало в село чиновного панства. Питають-розпитують, пишуть-записують (Панас Мирний);

Стиснута гранітом, суворо темніла Нева, зводились над нею мости, наповнювались вулиці торговим і чиновним людом (Н. Рибак);

// у знач. ім. чино́вний, ного, ч. Те саме, що чино́вник 1.

Я вийшов з почуттям глибокої огиди до цієї підсліпуватої, страшно злої і грубої чиновної людини (О. Довженко).

2. Який має великий чин, ранг.

[Мартин:] Ще спить. Сказано, чиновний чоловік, не то, що простий шляхтич: ще й чорти навкулачки не бились, а він схопиться і гасає по хазяйству!.. (І. Карпенко-Карий);

– Гарний твій зять, хоч і не дуже чиновний, – говорили батюшки о. Хведорові (І. Нечуй-Левицький).