чиновник

ЧИНО́ВНИК, а, ч.

1. Державний службовець певного рангу в дореволюційній Росії.

[Панас:] Бідові у нас були чиновники: там такі були, що й з мертвого здеруть! (М. Кропивницький);

Минуло небагато часу, з дверей митниці на ґанок вийшов чиновник у зеленому мундирі (Н. Рибак);

Зіньківську школу закінчив я року 1903-го з свідоцтвом, що маю право бути поштово-телеграфним чиновником (Остап Вишня);

Народилася Леся Українка 25 лютого в родині чиновника Петра Косача – людини відомої своїми демократичними переконаннями (з газ.).

2. перен. Людина, яка обмежується в якій-небудь справі формальним виконанням своїх обов'язків; бюрократ.

Один із найживучіших фейлетонних типів – чиновник, що зрісся з персональною “Волгою” (з газ.);

Щоб якийсь там чиновник од науки вичитував нотації самому Федорові Іполитовичу Шостенкові? .. Подібного він не стерпить! (Ю. Шовкопляс);

Окрім того, не перевелися у відділах наросвіти чиновники, яких цікавлять не проблеми впровадження досвіду, а “справні” цифри в педагогічній роботі (із журн.);

Протягом десятиріччя чиновникам від мистецтва мріялося загнати широке річище рідного мистецтва у вузьке гирло задавнених естетичних теорем (з наук.-попул. літ.);

Історія кладовища жертв сталінського терору в Биківні показала, що офіційні чиновники кілька років .. намагались дезінформувати громадськість, приписати фашистам зайдам злочини фашистів єжовського й беріївського вишколу (з газ.).