човенце

ЧОВЕ́НЦЕ, я, с.

Зменш.-пестл. до чо́вен.

З тихим плескотом на берег Рине хвилечка перлиста; Править хтось малим човенцем, – В'ється стежечка злотиста (Леся Українка);

* У порівн. Місяць над полем Човенцем плава (А. Малишко);

Княгиня сидить півлежма у кріслі в коверцях, високий копіт підков, що йшов з нею крізь биті шляхи, не вгаває, – кожна думка це блиск і ритм колісся в лету. Малі ноги у чижмах задертих, як червоні човенця, – над головою низький півкруг стелини, ділений вчетверо, уся ж гридня під трьома аркадами в дванацять луків, як кам'яні брови (К. Гриневичева).