чоло

ЧОЛО́, а́, с., мн. чо́ла, чіл.

1. Верхня надочна частина обличчя людини; лоб.

Олена відгорнула з-понад очей волоссячко, що набігло їй на чоло, зачерпнула швиденько в криниці відро води (А. Турчинська);

Мамо, не плач... Твій син піде на смерть з піднятим чолом і чистим серцем (М. Коцюбинський);

Люди тихо подалися до стіни, а Тарас Шевченко так і залишився стояти з високо піднесеним чолом (В. Кучер);

// перен. Вершина гори, дерева і т. ін., верхівка чого-небудь.

Темні хмари засіли на сніжних чолах гір і перекидаються гнівними словами громів (І. Франко);

Над чим задумались громади гір? їх чола покриває тінь хмарини, Спливла вона і пасмо світла рине І заливає знов громади гір... (О. Ющенко);

Дуб підняв високо горде чоло (М. Старицький);

Тут вітерець внизу ледь тільки дише, А в гущині, де дуб підніс чоло, Неждано зашуміло, загуло, Так, ніби вихором гілля колише (П. Дорошко);

В задумі я іду до гаю через баштан, що на путі, і соняшники повертають за сонцем чола золоті (В. Сосюра).

2. Передня частина будівлі, споруди; фасад.

Чолом стоїть хата (Номис);

Попрямували обоє до давнього храму Феміди, Що його дах і чоло від налиплого моху сіріли (М. Зеров);

// Передня частина печі.

До роботи знов готовий, Печі виклавши чоло, Карбував дідусь бідовий Рік, і місяць, і число (А. Малишко).

3. перен., заст. Найкраща, добірна частина кого-, чого-небудь.

А це тобі дворянство, та ще саме спинкове, – чисте чоло з дворянського роду, що змалку звикло широко жити, солодко їсти, пишно поводитись (Панас Мирний);

Хлібороб саме чоло продає, а послід їсть (Сл. Б. Грінченка).

Висо́кий (відкри́тий) лоб <�Висо́ке (відкри́те) чоло́> див. лоб;

(1) З я́сни́м чоло́м хто – про чесну, щиру, морально чисту людину.

Встає Франко з таким ясним чолом, як сонце, спокійно вчить нас, бо він все знає (В. Стефаник);

Брянський лежав на палатці білий, спокійний, з ясним чолом і, сяючи при місяці орденами, слухав, що про нього говорили (О. Гончар);

Крути́ти / покрути́ти па́льцем ко́ло чола́ (голови́, скро́ні) див. крути́ти;

(2) Низьке́ чоло́ – те саме, що Низьки́й лоб (див. лоб).

Його низьке чоло, що забігало у заросль волосся.., покрили зморшки (М. Коцюбинський);

Розгла́джувати / розгла́дити чоло́ (обли́ччя, ши́ю, що́ки і т. ін.) див. розгла́джувати.

○ (3) На чолі́:

а) (з ким) керований, очолюваний ким-небудь.

Їй здавалось, що проти неї назустріч вийде вся бієвська громада з головою на чолі (І. Нечуй-Левицький);

В рядах пугачовських повстанців були й повстанці башкири на чолі з воїном та поетом Салаватом Юлаєвим (М. Рильський);

б) (кого, чого) керуючи ким-, чим-небудь, очолюючи когось, щось.

Іван Оленчук прибув до броду на чолі цілої валки, підняв усіх жителів свого кутка.. – від старого до малого – рятувати броди (О. Гончар);

На чолі полку мчить Тарас. Його вигляд страшний. Бурхає полум'я (О. Довженко).

◇ Вда́рити (би́ти) чоло́м див. ударя́ти;

Дава́ти (віддава́ти) / да́ти (відда́ти) чоло́м див. дава́ти;

(4) Мідяне́ чоло́ – те саме, що Мі́дний лоб (див. лоб);

На ло́бі (на чолі́) напи́сано див. написа́ти;

На чолі́ не напи́сано див. написа́ти;

Не схили́ти / не схиля́ти голови́ (чола́, ши́ї і т. ін.) див. схиля́ти;

Обте́рти (обіте́рти) піт з чола́ див. обтира́ти;

Підніма́ти (підійма́ти) / підня́ти (підійня́ти) чоло́ див. підніма́ти;

Поста́вити на чолі́ див. поста́вити¹;

Стоя́ти на чолі́ див. стоя́ти;

Схиля́ти (хили́ти, клони́ти) / схили́ти (склони́ти) го́лову (чоло́) див. схиля́ти;

У по́ті чола́ [свого́] <�у поту́ лиця́> див. піт;

(5) Чоло́м тобі́ (вам), заст. – усталена форма шанобливого вітання при зустрічі.

– Чолом вам, панове громадо! Чолом і тобі, пане полковнику! Ну .. як же ти вернувсь до табору, не маючи коня? (П. Куліш);

(6) Широ́ке чоло́ – те саме, що Висо́кий (широ́кий) лоб (див. лоб).

Сидить Мирон плече в плече з своїм братом Олександром, і його широким чолом проходять роздуми (М. Стельмах).