1. Словник синонімів української мови

чоло

ВЕРХ (верхня, найвища частина чого-небудь), ВЕРХІ́ВКА, ВЕРШО́К, ВЕРШЕ́ЧОК, ГРЕ́БІНЬ, ВЕРШИ́НА, ВЕРХІ́В'Я, ВЕРХОВИ́НА, МА́КІВКА розм., ЧОЛО́ розм. (перев. дерева, гори); ШПИЛЬ, ТІ́М'Я рідко, ГРУНЬ діал. (гори); ПІК (гострий верх гори); ВЕРХОВІ́ТТЯ (верхні гілки дерева); ХРЕБЕ́Т (хвилі, валу тощо); ВЕРХОГІ́Р'Я збірн. поет. (верхні частини гір). Над цвинтарем ніби висіла Андріївська гора з гострим верхом (І. Нечуй-Левицький); Вітер гойдав верхівки осокорів (Є. Гуцало); Грає по вершках дерев сонячне проміння (О. Кобилянська); Гори.. складаються з трьох частин: підошви, схилу й вершечка (О. Вишня); За гребенем перевалу показалася ріка Тиса (І. Волошин); Синіла вершина гори Кичери (С. Чорнобривець); Дивно хиталися і ставали раптом нерухомо верхів'я ялин та сосен (Ю. Яновський); Стогнали сосни й шуміли їхні розбурхані верховини (О. Донченко); Яка то була втіха вибратися на самісіньку маківку пагорба (М. Стельмах); Темні хмари засіли на сніжних чолах гір (І. Франко); На шпилі гори він.. став оглядати дуже мальовничий краєвид (А. Кримський); Забирався (Іван) все вище й вище, аж на самісіньке полисіле тім'я гори (П. Колесник); От якби.. поліз просто вгору та видряпався на грунь, то, може, й побачив би її, луку Черемоша (Г. Хоткевич); З піка Тручас у долину наринав теплими хвилями вітер (Н. Рибак); Темніли верховіття верб там далеко над греблею (Леся Українка); Ми підіймались на хребті хвилі (М. Коцюбинський); Шатра, що розкинулись по верхогір'ю, з великим завзяттям напинали самі ж вихованці (О. Гончар).

ФАСА́Д (будинку), ЧОЛО́, ФАС заст., ФРОНТ діал. Крізь молоде листячко розлогих ясенів, осокорів, кленів, верб виднівся білий високий фасад з колонами (О. Десняк); Дах і чоло від налиплого моху сіріли (М. Зеров); Фас будинку; Дом.. мав перед фронтом чудовий зільник (О. Кобилянська).

ЧОЛО́ (верхня надочна частина обличчя людини), ЛОБ. Чорне кучеряве волосся, заквітчане польовими квітками, чудово вилося коло білого чола (Панас Мирний); Волосся мокрими пасмами спадало на лоба (Григорій Тютюнник).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. чоло — Чо́ло: — тут: цвіт, найкраща частина [43] Словник з творів Івана Франка
  2. чоло — 1. У прямому значенні – те саме, що лоб, однак у мові спеціальної літератури невживане. Високе його чоло перерізалося поміж бровами глибокими зморшками (А.Кащенко); Син стояв над могилою білою. Сніг летів на відкрите чоло (Г.Чубач). Літературне слововживання
  3. чоло — Чоло́. Лоб, чоло. ● Яким чолом — з яким лицем, не відчуваючи сорому (говорити, чинити). Отже, яким чолом може “Дѣло” тепер казати, що станіславске руске товариство задаткове повстало з ініциятиви “Просьвіти ”... Українська літературна мова на Буковині
  4. чоло — Лоб; (гори) П. вершок, верхівка, шпиль, вершина, чолопок; (споруди) лице, фасад|а|; П. (еліта) вершки, сметанка; (мідяне) ІД. упертюх. Словник синонімів Караванського
  5. чоло — [чоло] -ла, м. (на) чоул'і, мн. чола, ч'іл Орфоепічний словник української мови
  6. чоло — ЧОЛО́, а́, с., мн. чо́ла, чіл. 1. Верхня надочна частина обличчя людини; лоб. Олена відгорнула з-понад очей волоссячко, що набігло їй на чоло, зачерпнула швиденько в криниці відро води (А. Турчинська); Мамо, не плач... Словник української мови у 20 томах
  7. чоло — чоло́ іменник середнього роду * Але: два, три, чотири чола́ Орфографічний словник української мови
  8. чоло — чоло́: ◊ діста́ти в чоло́ бути покараним (м, ср)|| = дістати лянє ◊ записа́ти си (собі) <�то> на чолі́ дуже добре запам'ятати (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  9. чоло — -а, с. 1》 Верхня надочна частина обличчя людини; лоб. || перен. Вершина гори, дерева і т. ін., верхівка чого-небудь. Чолом [тобі, вам і т. ін.] — а) (заст.) шанобливе вітання при зустрічі; б) (ритор. Великий тлумачний словник сучасної мови
  10. чоло — би́ти чоло́м кому, перед ким. Просити кого-небудь про щось. Шпигай, Катрусю, але дозволь бити чолом лікареві Семенові Яковичу, щоб увільнив мене від цієї іглотерапії (голкотерапії) (І. Цюпа). вда́рити чоло́м. Фразеологічний словник української мови
  11. чоло — Чоло́, чола́, -лу́, на чолі́; чо́ла, чіл і чо́лів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. чоло — ЧОЛО́, а́, с. 1. Верхня надочна частина обличчя людини; лоб. Олена відгорнула з-понад очей волоссячко, що набігло їй на чоло, зачерпнула швиденько в криниці відро води (Турч., Зорі.. Словник української мови в 11 томах
  13. чоло — Чітко підкреслений щипець або фронтон на фасаді будівлі. Архітектура і монументальне мистецтво
  14. чоло — Чоло, -ла с. 1) Лобъ, чело. Нікому на чолі не написано, що він. Ном. № 6139. Високе чоло гетьманське. МВ. І. чоло́м давати, оддавати. Словник української мови Грінченка