чоло

Чоло, -ла

с.

1) Лобъ, чело. Нікому на чолі не написано, що він. Ном. № 6139. Високе чоло гетьманське. МВ. І. чоло́м давати, оддавати. Привѣтствовать особымъ образомъ: хлопнувъ ладонью по протянутой ладони привѣтствуемаго, перевернуть затѣмъ его руку и поцѣловать, — обычное привѣтствіе дѣтей. Дай чолом! Ном. № 9276. Сим. 234. Старий батько сидить коло хати та вчить внука-пузанчика чолом оддавати. Шевч. 261. Вообще привѣтствовать, кланяться. У намет уступає, пану Филоненку, корсунському полковнику, чолом даває. Мет. 41. чоло́м! Привѣтствую! Здравствуйте! Чолом, вельможний пане господарю! К. ЦН. 173. бити, ударити чоло́м. Поклониться до земли, поклониться. Вдарили чолом перед нашим столом. Грин. III. 497. бити чоло́м за дворо́м. Предложеніемъ могарыча добывать пропускъ поѣзду новобрачнаго въ дворъ новобрачной. МУЕ. III. 117. (Черниг.).

2) Часть очіпка, покрывающая лобъ, околышъ у очіпка. Вас. 191.

3) Фасадъ, передняя часть дома. Чолом стоїть хата. Ном. № 10287. Наняв великий двір і хати чолом на городський базар. Мкр. Г. 45.

4) Въ гуцульской церкви въ крышѣ крыла треугольный причілок, стоящій вертикально. Шух. I. 116, 117.

5) Передняя часть гончарной печи. МУЕ. І. 60. (Черниг.).

6) Въ срубленномъ и очищенномъ отъ вѣтвей деревѣ: тонкій конецъ его. Шух. I. 179, 181.

7) Самое лучшее, отборное. Рудч. Ск. II. 134. Вас. 203. Хлібороб саме чоло продає, а послід їсть. Чільна мука, саме чоло. Камен. у. ум. чільце́. Чільце росою мов покрилось (т. е. лобикъ вспотѣлъ). Мкр. Г. 36. см. еще чолко.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. чоло — би́ти чоло́м кому, перед ким. Просити кого-небудь про щось. Шпигай, Катрусю, але дозволь бити чолом лікареві Семенові Яковичу, щоб увільнив мене від цієї іглотерапії (голкотерапії) (І. Цюпа). вда́рити чоло́м. Фразеологічний словник української мови
  2. чоло — 1. У прямому значенні – те саме, що лоб, однак у мові спеціальної літератури невживане. Високе його чоло перерізалося поміж бровами глибокими зморшками (А.Кащенко); Син стояв над могилою білою. Сніг летів на відкрите чоло (Г.Чубач). Літературне слововживання
  3. чоло — ЧОЛО́, а́, с. 1. Верхня надочна частина обличчя людини; лоб. Олена відгорнула з-понад очей волоссячко, що набігло їй на чоло, зачерпнула швиденько в криниці відро води (Турч., Зорі.. Словник української мови в 11 томах
  4. чоло — чоло́ іменник середнього роду * Але: два, три, чотири чола́ Орфографічний словник української мови
  5. чоло — Лоб; (гори) П. вершок, верхівка, шпиль, вершина, чолопок; (споруди) лице, фасад|а|; П. (еліта) вершки, сметанка; (мідяне) ІД. упертюх. Словник синонімів Караванського
  6. чоло — чоло́: ◊ діста́ти в чоло́ бути покараним (м, ср)|| = дістати лянє ◊ записа́ти си (собі) <�то> на чолі́ дуже добре запам'ятати (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. чоло — ЧОЛО́, а́, с., мн. чо́ла, чіл. 1. Верхня надочна частина обличчя людини; лоб. Олена відгорнула з-понад очей волоссячко, що набігло їй на чоло, зачерпнула швиденько в криниці відро води (А. Турчинська); Мамо, не плач... Словник української мови у 20 томах
  8. чоло — Чо́ло: — тут: цвіт, найкраща частина [43] Словник з творів Івана Франка
  9. чоло — Чоло́. Лоб, чоло. ● Яким чолом — з яким лицем, не відчуваючи сорому (говорити, чинити). Отже, яким чолом може “Дѣло” тепер казати, що станіславске руске товариство задаткове повстало з ініциятиви “Просьвіти ”... Українська літературна мова на Буковині
  10. чоло — [чоло] -ла, м. (на) чоул'і, мн. чола, ч'іл Орфоепічний словник української мови
  11. чоло — -а, с. 1》 Верхня надочна частина обличчя людини; лоб. || перен. Вершина гори, дерева і т. ін., верхівка чого-небудь. Чолом [тобі, вам і т. ін.] — а) (заст.) шанобливе вітання при зустрічі; б) (ритор. Великий тлумачний словник сучасної мови
  12. чоло — ВЕРХ (верхня, найвища частина чого-небудь), ВЕРХІ́ВКА, ВЕРШО́К, ВЕРШЕ́ЧОК, ГРЕ́БІНЬ, ВЕРШИ́НА, ВЕРХІ́В'Я, ВЕРХОВИ́НА, МА́КІВКА розм., ЧОЛО́ розм. (перев. дерева, гори); ШПИЛЬ, ТІ́М'Я рідко, ГРУНЬ діал. Словник синонімів української мови
  13. чоло — Чоло́, чола́, -лу́, на чолі́; чо́ла, чіл і чо́лів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  14. чоло — Чітко підкреслений щипець або фронтон на фасаді будівлі. Архітектура і монументальне мистецтво