чудотворний

ЧУДОТВО́РНИЙ, а, е.

1. рел. Який викликає чудеса, чудо (у 1 знач.).

Ой Спасе наш Межигорський, Чудотворний Спасе, І лютому ворогові Не допусти впасти В турецькую землю, в тяжкую неволю! (Т. Шевченко);

Обабіч чудотворної ікони стоять, знову-таки з бляшаними коновками, Сафрон Варчук і Митрофан Созоненко (М. Стельмах);

Ярина тут молилася. Вона начепила собі над затулою маленький образок почаївської Божої Матері, яка знаменита чудотворною стопою. Стала Божа Мати на камені, під її ступнею забилося джерело (Б. Харчук).

2. перен., розм. Здатний творити щось незвичайне, величне, чудеса (у 2, 3 знач.); чарівний.

Було у книжці “Під осінніми зорями” щось таке, що не відійшло у минуле, в чому жило передчуття нових чудотворних змін і таких же щедрих творчих жнив (С. Крижанівський);

Там лежала золота чудотворна арфа, і в місячних ночах обзивалася чародійними звуками до нього (О. Кобилянська);

Таке лікарство чудотворне Боль рани зараз уняло, І стрілки копій це упорне Без праці винятись [вийнятись] дало (І. Котляревський).