чужинка
ЧУЖИ́НКА¹, и, дав. і місц. ці, ж.
1. Зменш.-пестл. до чужи́на́.
Жити на чужинці.
2. заст. Чуже.
На чужинку полі (Сл. Б. Грінченка).
ЧУЖИ́НКА², и, ж.
Жін. до чужи́нець.
Емене, яка досі скоса поглядала на чужинок, підступилась ближче і почала оглядати їх з голови до ніг (М. Коцюбинський);
Не маю ні неньки, ні тата. Я чужинка і тут заробляю свій хліб (Н. Королева);
Клекочучи від обурення, мовчить бранка і дивиться на стару туркеню з байдужістю чужинки, яка не розуміє наказу (З. Тулуб);
Поплач, поплач, ясноока чужинко... Приготуй душу свою до великої радості (О. Бердник);
Одначе не одвернулася і не пішла від неї. Бо побачила в ній передовсім сестру і подругу, биту недолею людину і вже потім – уражену кривдою чужинку (Д. Міщенко);
// у функції прикладки.
Пані ласкаво віталася з усіма, але невідступно держалася коло няньки-чужинки, що несла Вітю (Дніпрова Чайка).
Значення в інших словниках
- чужинка — див. чужина Словник синонімів Вусика
- чужинка — чужи́нка 1 іменник жіночого роду чужина чужи́нка 2 іменник жіночого роду, істота іноземка Орфографічний словник української мови
- чужинка — I -и, ж. Зменш. до чужина. II -и. Жін. до чужинець. Великий тлумачний словник сучасної мови
- чужинка — Чужи́нка, -нки, -нці; -жи́нки, -жи́нок Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- чужинка — ЧУЖИ́НКА¹, и, ж. Зменш.-пестл. до чужи́на. ЧУЖИ́НКА², и, ж. Жін. до чужи́нець. Емене, яка досі скоса поглядала на чужинок, підступилась ближче і почала оглядати їх з голови до ніг (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
- чужинка — Чужинка, -ки ж. 1) ум. отъ чужина. 2) Чужое. На чужинку ласі. Рудч. Ск. II. 164. Словник української мови Грінченка