чужинка
ЧУЖИ́НКА¹, и, ж. Зменш.-пестл. до чужи́на.
ЧУЖИ́НКА², и, ж. Жін. до чужи́нець.
Емене, яка досі скоса поглядала на чужинок, підступилась ближче і почала оглядати їх з голови до ніг (Коцюб., І, 1955, 289);
Клекочучи від обурення, мовчить бранка і дивиться на стару туркеню з байдужістю чужинки, яка не розуміє наказу (Тулуб, Людолови, II, 1957, 233);
Пані ласкаво віталася з усіма, але невідступно держалася коло няньки-чужинки, що несла Вітю (Дн. Чайка, Тв., 1960, 65).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- чужинка — див. чужина Словник синонімів Вусика
- чужинка — ЧУЖИ́НКА¹, и, дав. і місц. ці, ж. 1. Зменш.-пестл. до чужи́на́. Жити на чужинці. 2. заст. Чуже. На чужинку полі (Сл. Б. Грінченка). ЧУЖИ́НКА², и, ж. Жін. до чужи́нець. Словник української мови у 20 томах
- чужинка — чужи́нка 1 іменник жіночого роду чужина чужи́нка 2 іменник жіночого роду, істота іноземка Орфографічний словник української мови
- чужинка — I -и, ж. Зменш. до чужина. II -и. Жін. до чужинець. Великий тлумачний словник сучасної мови
- чужинка — Чужи́нка, -нки, -нці; -жи́нки, -жи́нок Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- чужинка — Чужинка, -ки ж. 1) ум. отъ чужина. 2) Чужое. На чужинку ласі. Рудч. Ск. II. 164. Словник української мови Грінченка