1. Словник української мови у 20 томах

чухання

ЧУ́ХАННЯ, я, с.

Дія за знач. чу́хати і чу́хатися.

Неначе Броня чогось дожидала, чи радше наслухала, як хтось їй чухає по спині. А те чухання та ніби справляє їй невеличку приємність і невеличкий біль (Л. Мартович);

Коросту ніби хтось ще дужче роздратував. Тіло так свербіло, що ніяк не можна було втриматися, щоб не почухатися. А від чухання струпи щеміли ще болячіше (В. Минко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. чухання — чу́хання іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. чухання — -я, с. Дія за знач. чухати і чухатися. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. чухання — Чу́хання, -ння, -нню Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. чухання — ЧУ́ХАННЯ, я, с. Дія за знач. чу́хати і чу́хатися. Неначе Броня чогось дожидала, чи радше наслухала, як хтось їй чухає по спині. А те чухання та ніби справляє їй невеличку приємність і невеличкий біль (Март., Тв. Словник української мови в 11 томах
  5. чухання — Чухання, -ня с. Чесаніе, почесываніе зудящаго мѣста (но не гребешкомъ). Словник української мови Грінченка