чіпко

ЧІ́ПКО.

Присл. до чіпки́й.

Не встигла Тоня й схаменутись, як Віталій уже чіпко подряпався вгору і вгору по стрімкій щоглі, по обламках трапа на ній (О. Гончар);

Іван присідає, втягує голову в плечі, чіпко тримаючись за гілля, дивиться вгору (П. Колесник);

Солдат, мов ведмідь, чіпко повз по землі... (І. Нехода);

Сашу вона [Марія Олександрівна] стримувала, боячись, аби не перевантажити його ще не зовсім зміцнілу пам'ять: так швидко схоплював і так чіпко запам'ятовував він усе (В. Канівець);

Він чіпко вдивлявся у білу непроглядь, в якій розчинився силует його брата, поки той не зник назавше (Р. Іваничук);

* Образно. Слова старої матері вростали в її свідомість швидко і чіпко, як ті зерна, що падають в розпушений, прогрітий сонцем ґрунт (І. Рябокляч).