шелестіння

ШЕЛЕСТІ́ННЯ, я, с.

Дія за знач. шелесті́ти і звуки, утворювані цією дією.

Вони знов воліклись, одинокі, загублені серед безбережного моря очерету, що маяв над ними пухнатими китицями та наводив сум одноманітним шелестінням (М. Коцюбинський);

Берега дійшовши, я схиливсь на йому [ньому], В шелестіння травки дочуваться став (Я. Щоголів);

Ні шелестіння довгих суконь, ні слова привітання не розбуркали, не ожвавили Лемішковського (І. Нечуй-Левицький);

Вуха вловлювали лише шум моря та ледве чутне шелестіння лісу (Д. Ткач);

Почулося характерне тихе шелестіння, мотор заспівав дзвінко і рівно, але майже нечутно (Д. Ткач);

Але в уяві йому виплив розкішний вестибюль бібліотеки і та особлива затишність читального залу, де чутно тільки тихе шелестіння перегортуваних сторінок (І. Багмут);

Чути було кроки Джапарідзе, чути було, як спиняється він біля озерця, дослухуючись до шелестіння вітру (В. Собко);

* У порівн. Те “ахшам” брата, тихе, як нічне шелестіння тополі, здалось незвичайним, таємним (М. Коцюбинський).