шепелявий

ШЕПЕЛЯ́ВИЙ, а, е.

Який вимовляє свистячі звуки (с, з) як шиплячі (ш, ж) або шиплячі звуки (ж, ш, ч) як свистячі (з, с, ц) (про людину).

Хоч чуб кучерявий, дак сам шепелявий (Сл. Б. Грінченка);

Шепелявий Гаврило перелякано дивився на нього [Кавуна] п'яними баранячими очима (П. Козланюк);

// у знач. ім. шепеля́вий, вого, ч.; шепеля́ва, вої, ж. Той (та), хто має таку ваду мови.

Шепелявий, після такої похвали, прилип до корчаги .. А корчага була таки здоровенна! (М. Томчаній);

// Неправильний, викривлений щодо вимови цих звуків (про мовлення, вимову і т. ін.).

Як болізно [болісно] роздавалася шепелява вимова Берка, як вона доходила до самого її серця, повертала душу! (Панас Мирний);

Дитяча шепелява мова, щире й сердечне “до побачення” трохи зігріли душу (Ю. Збанацький);

* Образно. З яру війнуло свіжим вітерцем, який невидимою рукою потряс рясне листя груші, що зашепотіло на своїй шепелявій мові щось своє, не зрозуміле для людини (С. Добровольський);

// Нездатний відтворювати точні для свистячих звуків мовні рухи.

Марта, та золотиста Марта, зі своїм трохи шепелявим язиком, помітила сьогодні, що він сивіє (Ірина Вільде).