шкребти
ШКРЕБТИ́, бу́, бе́ш; мин. ч. шкріб, шкребла́, ло́; недок.
1. що, чим і без дод. Те саме, що скребти́ 1.
– Не шкреби, дочко, ножем, бо в мене неначе хто в голові скромадить, – сказала Кайдашиха (І. Нечуй-Левицький);
– Та, може, то миша шкребе об стіну, – промовила Марта (І. Нечуй-Левицький);
Достиглі колоски сухо шкребли його припале пилом взуття (М. Стельмах);
Роман.., обернувшись до стіни, неквапом щось шкребе на ній протиркою, наче цвяхом (О. Гончар);
Крім кухні, була ще інша робота: мили кімнати, шкребли, витирали (І. Микитенко);
Превелебний, ледве знайшовши, притяг із хижі найбільшого казана й заходився його шкребти та мити (О. Ільченко);
З задоволенням я милю і шкребу собі голову, вода стає чорною од бруду (П. Колесник);
– Рознесуть нас, Тарасе Демидовичу, на зимовій конференції, – шкріб гостре підборіддя Шухновський (Ю. Збанацький);
* Образно. Згасає сонця тепла мідь, Роса на трави капає, І вітер сивий, як ведмідь, Шкребе в віконце лапою (А. Малишко).
2. кого і без дод., перен., розм. Безперервно турбувати, непокоїти, мучити (про думки, почуття).
Досада шкребе.
◇ Кі́шки (коти́) шкребу́ть (скребу́ть, скубу́ться, шкребу́ться) в (по) душі́ (на (в) се́рці) див. кі́шка;
(1) Луску́ шкребти́ з кого – експлуатувати кого-небудь.
– Цілий вік з тебе луску шкребли, а ти, воле, у плузі йди! (М. Коцюбинський);
(2) Шкребе́ (шкря́бає) / зашкребло́ (зашкря́бало) на душі́ (на се́рці, за ду́шу, за се́рце) кого, у кого і без дод. – хто-небудь відчуває сум, неспокій, тривогу, незадоволення і т. ін.
Хай досі на душі шкребе, та дружба ж не розпалась (П. Дорошко);
Напевне, намагався [учень] триматися байдуже, може, навіть бравував, але на серці в нього шкребло (І. Багмут);
Медаль, яка дісталась Ліні, вислизнула з рук іншого претендента – Лукіїного сина... Лукію це, видно, шкребе за душу (О. Гончар);
Од слів твоїх на серці шкряба (В. Сосюра);
Справді, того дня він одержав “погано” з арифметики. Зашкребло на серці у Василя (О. Донченко);
Як (мов, ні́би і т. ін.) ми́ші на се́рці шкребу́ть (шкря́бають, скребу́ть) / зашкребли́ (зашкря́бали, заскребли́) див. ми́ша.
Значення в інших словниках
- шкребти — див. СКРЕБТИ; П. (душу) турбувати, непокоїти, мучити; г. шкробати. Словник синонімів Караванського
- шкребти — див. дряпати; звучати; скребти; чистити Словник синонімів Вусика
- шкребти — шкребти́ дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- шкребти — -бу, -беш; мин. ч. шкріб, шкребла, шкребло; недок. 1》 перех. і неперех., чим і без додатка. Те саме, що скребти 1). 2》 перех. і без додатка, перен., розм. Безперервно турбувати, непокоїти, мучити (про думки, почуття). Великий тлумачний словник сучасної мови
- шкребти — коти́ шкребу́ть на се́рці в кого і без додатка. Хто-небудь хвилюється, перебуває в стані тривоги, неспокою. Ніби все правда і все правильно, а десь на серці коти шкребуть (В. Собко); Як то було слухати Марусякові?... Фразеологічний словник української мови
- шкребти — СКРЕБТИ́ (ШКРЕБТИ́) (проводити по якійсь поверхні чим-небудь гострим, жорстким, дряпаючи або утворюючи різкі звуки; чистити щось таким чином), СКРОМА́ДИТИ, ШКРЯ́БАТИ, ШКРЯБОТІ́ТИ підсил., ШКРО́БАТИ діал. (скребучи, утворювати різкі звуки). — Док. Словник синонімів української мови
- шкребти — ШКРЕБТИ́, бу́, бе́ш; мин. ч. шкріб, шкребла́, ло́; недок. 1. перех. і неперех., чим і без додатка. Те саме, що скребти́ 1. — Не шкреби, дочко, ножем, бо в мене неначе хто в голові скромадить,— сказала Кайдашиха (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
- шкребти — Шкребти́, -бу́, -бе́ш гл. = скребти. Словник української мови Грінченка