шкребти
ШКРЕБТИ́, бу́, бе́ш; мин. ч. шкріб, шкребла́, ло́; недок.
1. перех. і неперех., чим і без додатка. Те саме, що скребти́ 1.
— Не шкреби, дочко, ножем, бо в мене неначе хто в голові скромадить,— сказала Кайдашиха (Н.-Лев., II, 1956, 284);
— Та, може, то миша шкребе об стіну,— промовила Марта (Н.-Лев., III, 1956, 116);
Достиглі колоски сухо шкребли його припале пилом взуття (Стельмах, І, 1962, 560);
Роман.., обернувшись до стіни, неквапом щось шкребе на ній протиркою, наче цвяхом (Гончар, III, 1959, 154);
Крім кухні, була ще інша робота: мили кімнати, шкребли, витирали (Мик., Кадильниця, 1959, 57);
Превелебний, ледве знайшовши, притяг із хижі найбільшого казана й заходився його шкребти та мити (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 411);
З задоволенням я милю і шкребу собі голову, вода стає чорною од бруду (Кол., На фронті.., 1959, 128);
— Рознесуть нас, Тарасе Демидовичу, на зимовій конференції,— шкріб гостре підборіддя Шухновський (Ю. Збан., Малин. дзвін, 1958, 236);
*Образно. Згасає сонця тепла мідь, Роса на трави капає, 1 вітер сивий, як ведмідь. Шкребе в віконце лапою (Мал., Звенигора, 1959, 277).
∆ Луску́ шкребти́ з кого, рідко — експлуатувати кого-небудь.
Цілий вік з тебе луску шкребли, а ти [Андрій], воле, у плузі йди! (Коцюб., II, 1955, 17).
2. перех. і без додатка, перен., розм. Безперервно турбувати, непокоїти, мучити (про думки, почуття).
Досада шкребе.
∆ Коти́ шкребу́ть на се́рці див. кіт;
На се́рці [наче] ми́ші шкребу́ть див. ми́ша;
Шкребе́ (шкребло́) на душі́ (на се́рці, за ду́шу, за се́рце, ду́шу, се́рце), безос.— про почуття гіркоти, суму, прикрості, незадоволення тощо, які когось охоплюють.
Хай досі на душі шкребе, та дружба ж не розпалась (Дор., Три богатирі, 1959, 80);
Напевне, намагався [учень] триматися байдуже, може, навіть бравував, але на серці в нього шкребло (Багмут, Записки.., 1961, 4);
Шкребти́ ду́шу (се́рце, за ду́шу, за се́рце) — викликати в когось почуття гіркоти, суму, прикрості, незадоволення і т. ін.
Він так бажав Марині добра і щастя, що її успіх окрилював його. Та згодом дрібне самолюбство почало шкребти його душу (Дмит., Наречена, 1959, 187);
Медаль, яка дісталася Ліні, вислизнула з рук іншого претендента — Лукіїного сина.. Лукію це, видно, шкребе за душу (Гончар, Тронка, 1963, 136);
Михайло відчував у себе всередині якесь неприємне тремтіння.. По всьому тілу пробігав, немов електричний струм, дрібний озноб, шкріб за серце, підгинав коліна (Збан., Сеспель, 1961, 248).
Значення в інших словниках
- шкребти — див. СКРЕБТИ; П. (душу) турбувати, непокоїти, мучити; г. шкробати. Словник синонімів Караванського
- шкребти — див. дряпати; звучати; скребти; чистити Словник синонімів Вусика
- шкребти — ШКРЕБТИ́, бу́, бе́ш; мин. ч. шкріб, шкребла́, ло́; недок. 1. що, чим і без дод. Те саме, що скребти́ 1. – Не шкреби, дочко, ножем, бо в мене неначе хто в голові скромадить, – сказала Кайдашиха (І. Словник української мови у 20 томах
- шкребти — шкребти́ дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- шкребти — -бу, -беш; мин. ч. шкріб, шкребла, шкребло; недок. 1》 перех. і неперех., чим і без додатка. Те саме, що скребти 1). 2》 перех. і без додатка, перен., розм. Безперервно турбувати, непокоїти, мучити (про думки, почуття). Великий тлумачний словник сучасної мови
- шкребти — коти́ шкребу́ть на се́рці в кого і без додатка. Хто-небудь хвилюється, перебуває в стані тривоги, неспокою. Ніби все правда і все правильно, а десь на серці коти шкребуть (В. Собко); Як то було слухати Марусякові?... Фразеологічний словник української мови
- шкребти — СКРЕБТИ́ (ШКРЕБТИ́) (проводити по якійсь поверхні чим-небудь гострим, жорстким, дряпаючи або утворюючи різкі звуки; чистити щось таким чином), СКРОМА́ДИТИ, ШКРЯ́БАТИ, ШКРЯБОТІ́ТИ підсил., ШКРО́БАТИ діал. (скребучи, утворювати різкі звуки). — Док. Словник синонімів української мови
- шкребти — Шкребти́, -бу́, -бе́ш гл. = скребти. Словник української мови Грінченка