шляхта

ШЛЯ́ХТА, и, ж.

Дрібне дворянство колишньої феодальної Польщі.

У феодальній Польщі селянство було пригноблене панами – великими поміщиками-магнатами і дрібними – шляхтою (з навч. літ.);

Звичайно, як поляк, Хоцінський любив дечого багато і прибільшити, прикинути зайве, маючи на думці піднести вгору, піддержати нижчу польську шляхту (І. Нечуй-Левицький);

Біля нього стояв червонопикий вусатий хорунжий і всяка дрібна шляхта (О. Довженко);

// Польське дворянство взагалі.

Слухайте ж, щоб дітям потім розказать. Щоб – і діти знали, внукам розказали, Як козаки шляхту тяжко покарали За те, що не вміла в добрі панувать (Т. Шевченко);

Шляхта жила так розкішно, що навіть чужоземці дивувались (І. Нечуй-Левицький);

Із польським трудовим народом Він [Хмельницький] поруч проти шляхти йшов... (М. Рильський);

// Дворянство дореволюційної України, Білорусії, Литви.

Українська шляхта частково переселилась на Лівобережжя, а та, що лишилася під владою Польщі, політично деморалізувавшись, у більшості своїй полонізувалася (з газ.).

(1) Сірячко́ва шля́хта, заст. – маломаєтна шляхта.

Через кільки десятків років два перевертні розвели двоє буцім польських гнізд на Волинській Україні, котрі замішались між сірячкову, чи ходачкову, дрібну шляхту, колись українську й православну (І. Нечуй-Левицький);

Сірячкова шляхта у сірих жупанах дешевого сукна цілими родинами топталась біля яток, під якими вірмени із Львова хвилями збивали перські єдваби (П. Панч).

△ (2) Чиншева́ (чиншова́) шля́хта – шляхта, яка сплачувала за користування державною землею чинш.

Наприкінці ХVІІІ ст. на Правобережній Україні поляки становили більшість поміщицько-магнатської верхівки, .. меншою мірою – “чиншової шляхти”, міщан і селян (з наук.-попул. літ.).