щелепа

ЩЕ́ЛЕПА, и, ж.

1. Одна з двох лицьових кісток, у яких тримаються зуби.

О. Хведор закинув голову назад, підняв угору куценьку борідку і захихикав, показуючи усі щелепи і два рядки білих зубів (І. Нечуй-Левицький);

Андрій крутив головою, а говорити не міг: йому звернули щелепу (Григорій Тютюнник);

Деякий час всі мовчки працювали щелепами, пережовуючи не тільки їжу, але й збуджені промовою думки (Л. Дмитерко);

Обличчя його зробилось суворішим, щелепи міцно стиснуті (М. Трублаїні);

* Образно. Не знав Нур'ялі, з чого почати: з усіх кутків дивилися на нього злидні, шкірячи беззубі щелепи (З. Тулуб);

// Такий орган у тварин.

В Антарктиді виявлено незвичайну знахідку – частину щелепи крокодила, який жив там близько 200 мільйонів років тому (з газ.);

// Орган захоплювання і часто подрібнення їжі (у комах).

Складні рухи щелеп і хоботка з язичком дають змогу бджолі залежно від умов хлептати, злизувати або всмоктувати корм (з наук.-попул. літ.);

// Частина обличчя або морди, де містяться ці кістки або органи.

– Ой, люта ж я, люта! Бий мене, ой, бий же мене! – Та все підставляє йому щелепи (І. Нечуй-Левицький);

З привички чи із знервовання його ліва щелепа то корчилася, то знову розгладжувалася (Мирослав Ірчан);

Чорнява борідка пробивалася на щелепах (Ю. Яновський);

Грицько .. кинувсь і з усього маху вдарив кулаком Колодія у щелепи. Той відлетів од вікна кроків на п'ять і гепнув на землю (А. Головко).

2. Пластинка із вставними зубами; зубний протез.

Коли ми прибирали в розкішній спальні, засланій і завішаній награбованими килимами й картинами, я побачив у склянці з якоюсь водою штучну щелепу Вовчихи (Л. Смілянський).

3. спец. Деталь машини, механізму, інструмента тощо, призначена для закріплювання, захоплювання або подрібнювання чого-небудь.

Велике гранітне груддя .. попадало в щелепи великої дробарки, де й трощилося на дрібне каміння (Г. Коцюба);

Тишу зимового лісу прорізав гуркіт мотора. Дивовижна машина зі сталевими щелепами підходить до товстенної сосни і, трохи напружившись, легко валить велетенське дерево (з газ.);

Щелепа екскаватора вивертає землю на широку рухливу стрічку. Це гумовий конвеєр (із журн.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. щелепа — [шчелеипа] -пие, д. і м. -п'і Орфоепічний словник української мови
  2. щелепа — ще́лепа іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  3. щелепа — -и, ж. 1》 Одна з двох лицьових кісток, в яких тримаються зуби. || Такий орган у тварин. || Орган захоплювання і часто подрібнення їжі (у комах). || Частина обличчя або морди, де містяться ці кістки або органи. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. щелепа — ви́правити ще́лепи кому, згруб. Сильно побити кого-небудь. Ще ніколи піщани не зазнали такого лиха, як тоді, коли ними правила міцна рука товстопузого Потаповича. Не одному вона виправила щелепи (Панас Мирний). Фразеологічний словник української мови
  5. щелепа — Ще́лепа, -пи; -лепи, -леп і -лепів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. щелепа — ЩЕ́ЛЕПА, и, ж. 1. Одна з двох лицьових кісток, в яких тримаються зуби. О. Хведор закинув голову назад, підняв угору куценьку борідку і захихикав, показуючи усі щелепи і два рядки білих зубів (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
  7. щелепа — Щелепа, -пи ж. Челюсть. Левиц. Пов. 339. Він йому розбив голову — ударив кінською щелепою. Міусск. окр. Як не перестанеш лаяться, до я тобі щелепи роздеру. Козел. у. Словник української мови Грінченка