1. Словник української мови Грінченка

щелепа

Щелепа, -пи

ж. Челюсть. Левиц. Пов. 339. Він йому розбив голову — ударив кінською щелепою. Міусск. окр. Як не перестанеш лаяться, до я тобі щелепи роздеру. Козел. у.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. щелепа — [шчелеипа] -пие, д. і м. -п'і Орфоепічний словник української мови
  2. щелепа — ЩЕ́ЛЕПА, и, ж. 1. Одна з двох лицьових кісток, у яких тримаються зуби. О. Хведор закинув голову назад, підняв угору куценьку борідку і захихикав, показуючи усі щелепи і два рядки білих зубів (І. Словник української мови у 20 томах
  3. щелепа — ще́лепа іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  4. щелепа — -и, ж. 1》 Одна з двох лицьових кісток, в яких тримаються зуби. || Такий орган у тварин. || Орган захоплювання і часто подрібнення їжі (у комах). || Частина обличчя або морди, де містяться ці кістки або органи. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. щелепа — ви́правити ще́лепи кому, згруб. Сильно побити кого-небудь. Ще ніколи піщани не зазнали такого лиха, як тоді, коли ними правила міцна рука товстопузого Потаповича. Не одному вона виправила щелепи (Панас Мирний). Фразеологічний словник української мови
  6. щелепа — Ще́лепа, -пи; -лепи, -леп і -лепів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. щелепа — ЩЕ́ЛЕПА, и, ж. 1. Одна з двох лицьових кісток, в яких тримаються зуби. О. Хведор закинув голову назад, підняв угору куценьку борідку і захихикав, показуючи усі щелепи і два рядки білих зубів (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах