щелепа
ви́правити ще́лепи кому, згруб. Сильно побити кого-небудь. Ще ніколи піщани не зазнали такого лиха, як тоді, коли ними правила міцна рука товстопузого Потаповича. Не одному вона виправила щелепи (Панас Мирний).
Джерело:
Фразеологічний словник української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- щелепа — [шчелеипа] -пие, д. і м. -п'і Орфоепічний словник української мови
- щелепа — ЩЕ́ЛЕПА, и, ж. 1. Одна з двох лицьових кісток, у яких тримаються зуби. О. Хведор закинув голову назад, підняв угору куценьку борідку і захихикав, показуючи усі щелепи і два рядки білих зубів (І. Словник української мови у 20 томах
- щелепа — ще́лепа іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- щелепа — -и, ж. 1》 Одна з двох лицьових кісток, в яких тримаються зуби. || Такий орган у тварин. || Орган захоплювання і часто подрібнення їжі (у комах). || Частина обличчя або морди, де містяться ці кістки або органи. Великий тлумачний словник сучасної мови
- щелепа — Ще́лепа, -пи; -лепи, -леп і -лепів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- щелепа — ЩЕ́ЛЕПА, и, ж. 1. Одна з двох лицьових кісток, в яких тримаються зуби. О. Хведор закинув голову назад, підняв угору куценьку борідку і захихикав, показуючи усі щелепи і два рядки білих зубів (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
- щелепа — Щелепа, -пи ж. Челюсть. Левиц. Пов. 339. Він йому розбив голову — ударив кінською щелепою. Міусск. окр. Як не перестанеш лаяться, до я тобі щелепи роздеру. Козел. у. Словник української мови Грінченка