щупик
ЩУ́ПИК, а, ч.
1. Зменш. до щуп.
Прилад і набір щупиків, який застосовують при ультразвуковій дефектоскопії, сконструйовано вітчизняниими інженерами (з наук.-попул. літ.).
2. Членистий придаток біля ротової порожнини в комах, ракоподібних, багатоніжок, на якому містяться органи чуттів.
Ротові органи жука мають членисті придатки – щупики, якими тварина обмацує їжу (з навч. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- щупик — щу́пик іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- щупик — -а, ч. 1》 Зменш. до щуп. 2》 Членистий придаток біля ротової порожнини в комах, ракоподібних, багатоніжок, на якому містяться органи чуттів. Великий тлумачний словник сучасної мови
- щупик — ЩУ́ПИК, а, ч. 1. Зменш, до щуп. Прилад і набір щупиків, який застосовують при ультразвуковій дефектоскопії, сконструйовано радянськими інженерами (Наука.., 9, 1959, 23). Словник української мови в 11 томах