щупик
ЩУ́ПИК, а, ч.
1. Зменш, до щуп.
Прилад і набір щупиків, який застосовують при ультразвуковій дефектоскопії, сконструйовано радянськими інженерами (Наука.., 9, 1959, 23).
2. Членистий придаток біля ротової порожнини в комах, ракоподібних, багатоніжок, на якому містяться органи чуттів.
Ротові органи жука мають членисті придатки — щупики, якими тварина обмацує їжу (Зоол., 1957, 31).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- щупик — ЩУ́ПИК, а, ч. 1. Зменш. до щуп. Прилад і набір щупиків, який застосовують при ультразвуковій дефектоскопії, сконструйовано вітчизняниими інженерами (з наук.-попул. літ.). Словник української мови у 20 томах
- щупик — щу́пик іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- щупик — -а, ч. 1》 Зменш. до щуп. 2》 Членистий придаток біля ротової порожнини в комах, ракоподібних, багатоніжок, на якому містяться органи чуттів. Великий тлумачний словник сучасної мови