язичіє

ЯЗИ́ЧІЄ, я, с.

Зневажливо-полемічна назва штучновитвореної літературної мови на основі суміші церковнослов'янкої та російської мов з домішкою місцевих слів і форм та полонізмів, якою писали в ХІХ – на початку ХХ ст.московофіли – прихильники мовної єдності з Росією в Галичині, на Буковині та Закарпатті.

Чуже язичиє в письмі, І мла духовного застою, Вже українці, як німі, Кричать страшною німотою (І. Гнатюк);

ГЛітературну діяльність письменник [І.Франко] почав в оточенні, близькому до язичія. Це позначилося на мові його перших літературних спроб (з наук. літ.);

У язичії застосовувалися кирилиця та історико-етимологічний правопис (з наук. літ.).