іменування

ІМЕНУВА́ННЯ, я, с., книжн.

1. Дія за знач. іменува́ти 1.

Досліджено внутрішні та зовнішні причини переходу від однолексемної системи іменування людини до антропонімних формул (з наук. літ.);

Прерогатива йменування громадських установ, що перебуває в руках керівництва, є важливим інструментом мовної політики (з наук.-попул. літ.);

Переклади Івана Франка межі 70–80-х років є найбільш “вільними” щодо строфіки, ритміки, специфіки іменування реалій (з навч. літ.);

Величезний внесок Гроція в розроблення доктрини права міжнародного спілкування дав підстави для іменування його “батьком міжнародного права” (із журн.).

2. Те саме, що ім'я́ 1.

– Я бачила й його в вінці святому, Кому нема в мене іменування, – Отця твойого у житті земному... (П. Куліш).

3. кого, заст. Призначення на посаду.

Іменування його [графа Франца Стадіона] на губернатора галицького стрічено було в Галичині досить симпатично (І. Франко);

Прийміть мою гратуляцію до Вашого іменування членом-кореспондентом Другого відділення Петербурзької Академії наук (з мемуарної літ.).