інтенція

ІНТЕ́НЦІЯ, ї, ж.

1. книжн. Спрямованість свідомості, волі, почуттів на який-небудь предмет.

Найповніше вольова неоромантична інтенція виражена у вірші Лесі Українки “Contra spem spero!”, що вказує на автобіографізм, інтимність цієї поезії (з наук.-попул. літ.);

Репліка має накладатися не на слова, а на вгадані інтенції.., підтексти попередніх смислів (Ю. Іздрик).

2. лінгв. Настанова.

Синтаксична природа формально-семантичних співвідношень пов'язана як із суто лінгвальними особливостями мовних знаків, так і з позамовними чинниками, зокрема, з комунікативно-прагматичними інтенціями мовця – автора конкретного висловлення (з наук. літ.);

Речення розрізняються комунікативною інтенцією, за якою кожному реченню притаманна спрямованість на вирішення певного мовного завдання спілкування (з наук. літ.).

3. заст. Намір, прагнення.

Інтенція мовчання в києворуській культурі є специфічним засобом ствердження культу слова (з публіц. літ.);

Ті, хто в ім'я будь-яких інтенцій гальмуватиме в державі економічний розвиток, стануть винуватцями катастрофи молодого покоління (із журн.).

4. філос. У стоїків – функція упорядкування світопорядку.

Інтенція полягає в тому, щоб керуватися розумом, який є частиною світового простору (з наук.-попул. літ.);

Стоїки тлумачили інтенцію в її цілісності та зв'язку з космічними явищами (з навч. літ.).