1. Орфоепічний словник української мови

камінь

ка́мінь

I [кам'ін']

-меин'у, ор. -меинеим, м. (на) -меин'і (маса, матеріал)

II [кам'ін']

-меин'а, ор. -меинеим, м. (на) -меин'і (окремий уламок)

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. камінь — ка́мінь 1 іменник чоловічого роду маса, матеріал ка́мінь 2 іменник чоловічого роду окремий уламок Орфографічний словник української мови
  2. камінь — (круглястий) кругляк; (великий) брила, скеля; (для бруку) дикар, дикий камінь; (коштовний) самоцвіт; (на могилі) плита, нагробок, пам'ятник; (у млині) жорно; ЖМ. нирковокам'яна <�печінковокам'яна> хвороба; (на серці)... Словник синонімів Караванського
  3. камінь — див. твердий Словник синонімів Вусика
  4. камінь — Камень — ston — Stein – тверда г.п. чи мінерал у вигляді суцільної маси або окремих шматків. Брила, грудка г.п. Термін К. є складовою частиною других (зайвих) назв ряду мінералів, або сумішей і зростків мінералів, а також торгових... Гірничий енциклопедичний словник
  5. камінь — ч. 1》 род. -меню, тільки одн. Тверда гірська порода у вигляді суцільної маси або окремих шматків, що не кується й не розчиняється у воді. 2》 род. -меня. Окремий шматок, брила такої гірської породи. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. камінь — ка́мінь 1. камінь ◊ люби́ти як пес ка́мінь = пес 2. коштовний камінь (м, ср, ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. камінь — Він на тебе каменем, а ти на нього хлібом. Наука христіянської церкви відплачуватись добром за зло. І малий камінець робить синець. І мала прикрість дошкулює. Камінь, що його залізо не зрушить, корінь дерева порушить. Приповідки або українсько-народня філософія
  8. камінь — Одиниця ваги для зважування коштовних товарів Словник застарілих та маловживаних слів
  9. камінь — (важки́й) ка́мінь да́вить ду́шу (се́рце) кому. Хтось перебуває в гнітючому настрої, дуже страждає, переживає і т. ін.; кому-небудь дуже важко. Вона нічого і не спитала у доньки. Важкий камінь давив їй душу (Я. Баш). ка́мінь на се́рце да́вить. Фразеологічний словник української мови
  10. камінь — Ка́мінь, ка́меня (одного) і ка́меню (будівельн. матеріялу), ка́меневі, ка́менем, на ка́мені Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. камінь — КА́МІНЬ, ч. 1. род. меню, тільки одн. Тверда гірська порода у вигляді суцільної маси або окремих шматків, що не кується й не розчиняється у воді. Дивлюся: Палати, палати Понад тихою рікою; А берег ушитий Увесь каменем (Шевч. Словник української мови в 11 томах