камінь

КА́МІНЬ, ч.

1. род. меню, тільки одн. Тверда гірська порода у вигляді суцільної маси або окремих шматків, що не кується й не розчиняється у воді.

Дивлюся: Палати, палати Понад тихою рікою; А берег ушитий Увесь каменем (Шевч., І, 1951, 248);

Корчма була збудована з сірого піскуватого каменю і стояла необмазана (Н.-Лев., II, 1956, 217);

Накопичені, потемнілі вали бутовиння, непотрібного каменю, глини (Досв., Вибр., 1959, 193).

∆ Ви́нний ка́мінь див. ви́нний².

2. род. меня. Окремий шматок, брила такої гірської породи.

Під лежачий камінь і вода не підтече (Номис, 1864, № 7206);

Він легко стрибав з каменя на камінь, наче гірський потік (Коцюб., II, 1955, 317);

Перед Хортицею.. випинається з води каміння. Ці велетенські камені-валуни з берега здаються невеличкими кам’яними острівцями… (Збан., Незабутнє, 1953, 68);

*Образно. Холод у душі ліг каменем зневіри (Дор., Три богатирі, 1959, 71);

*У порівн. — Важко, невимовно важко! наче камінь лежить на душі (Н.-Лев., V, 1966, 133);

Стара як камінь стояла, слухала сина і нічого не змогла сказати (Мирний, IV, 1955, 153).

∆ Ди́кий ка́мінь див. ди́кий.

◊ Держа́ти (носи́ти) ка́мінь за па́зухою — приховувати ворожнечу, ненависть до кого-небудь; готувати помсту.

— І пам’ятайте одно: хто держить камінь за пазухою, тому погано буде жити в нашому селі (Кучер, Трудна любов, 1960, 471);

Заклада́ти (закла́сти, кла́сти і т. ін.) пе́рший ка́мінь чого — починати будівництво чого-небудь.

Де тільки не закладали наші будівельники перший камінь велетенських споруд! (Цюпа, Україна.., 1960, 304);

Іти́ як з ка́меня — відбуватися, здійснюватися важко, мляво, з перешкодами.

— І живемо ми оба скромно, ні на які видатки собі не позволяємо, і господарства, здається, пильнуємо, а тим часом усе йде як з каменя (Фр., III, 1950, 262);

Ка́менем лягти́ на се́рце кому — хтось став важко переживати що-небудь.

Перша образа каменем лягла мені на серце, і десять років після цього я не брався за перо (Панч, На калин. мості, 1965, 79);

Ка́меня на ка́мені не лиша́ти (не лиши́ти, не залиши́ти, не зоста́вити і т. ін.):

а) руйнувати, знищувати дощенту; скасувати.

Жодна європейська столиця не зазнала такої руйнації, як Варшава. Фашистські орди буквально не залишили від міста каменя на камені (Знання.., 10, 1969, 18);

Революція не лишила каменя на камені від станових і класових привілеїв експлуататорів (Програма КПРС, 1961, 10);

б) нещадно критикувати, викривати.

— Звичайно,— Микола Ілліч хитро посміхнувся,— в цьому дискусійному клубі ми каменя на камені не лишаємо від програм меншовиків та есерів (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 199);

Ка́мінь спотика́ння — велика перепона, перешкода.

[Валент:] Ми в тебе в домі тільки бути смієм, а жити нам не можна, щоб не стати для тебе каменями спотикання на трудному шляху (Л. Укр., III, 1952, 287);

Ки́дати (ки́нути) ка́мінь (ка́меня, ка́менем) на кого, в кого — осуджувати, ганити кого-небудь.

[Теофіл:] Встрявати в неї [розмову] не хотів я досі, бо каменя на ближнього свого я кидать не люблю (Л. Укр., II, 1951, 437);

— Чи осмілишся кинути каменем на мене за те, що я покинула тебе? (Фр., IV, 1950, 354);

Нарі́жний ка́мінь див. нарі́жний;

Наско́чила (найшла́, тра́пила і т. ін.) коса́ на ка́мінь див. коса́²;

На́че (ні́би і т. ін.) ка́мінь скоти́вся (звали́вся) з душі́ в кого; Ні́би (на́че і т. ін.) ка́мінь з душі́ звали́в (звали́ла і т. ін.) — комусь стало легко, спокійно на душі.

В Сергія наче камінь скотився з душі (Мушк., Чорний хліб, 1960, 62);

Поділившись з Мотею своєю таємницею, вона ніби камінь з душі звалила (Коз., Сальвія, 1959, 124);

Се́рце не ка́мінь у кого, чиє — можна вплинути на когось, домогтися доброзичливості, прихильності.

Серце не камінь: таки все одно на другого оглянеться (Номис, 1864, № 4468);

[Лікар:] Дівоче серце не камінь (Л. Укр., II, 1951, 49).

3. у знач. присл. ка́менем. Із швидкістю та вагою каменя, що падає.

Пах! — пролунав постріл.., і куріпка, яка сиділа найнижче, каменем упала на землю (Баг-мут, Щасл. день.., 1959, 151);

Беркут звився в небо й каменем кинувся.. на другого вовка (Тулуб, В степу.., 1964, 218).

4. у знач. присл. ка́менем. Непорушне.

— Увесь Єрусалим, старе й мале біжить, щоб на видовисько поглянуть, се тільки ти тут каменем сидиш (Л. Укр., І, 1951, 444);

Просидівши майже день каменем на полу, очуняла [Мотря] тільки вночі, коли великі краплі дощу заторохтіли у віконце (Л. Янов., І, 1959, 365).

5. род. меня, перен. Тяжке почуття; туга, смуток, горе.

Похмуро світить лампа; стіною надворі осіння ніч; на серці — камінь (Вас., II, 1959, 111);

Вона нічого не спитала у доньки. Важкий камінь давив їй душу, не давав говорити (Баш, Надія, 1960, 85).

6. род. меню. Коштовний мінерал як прикраса.

Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине… От де, люде, наша слава, Слава України! Без золота, без каменю, Без хитрої мови (Шевч., І, 1963, 63);

[Олекса:] Ось тобі всякі персні — золотії, з дорогими каменями: на усі пальці хватить (Вас., III, 1960, 46);

*У порівн. Світла ніч стояла над горами. Чиста, прозора, вона просвічувала наскрізь, як синій коштовний камінь чистої води (Гончар, III, 1959, 104).

7. род. меня, рідко. Намогильний пам’ятник.

Коли мине останній з моїх днів, Не хочу я під каменем лежати (Дмит., Осінь.., 1959, 24);

*У порівн. Про се, про теє ми поговорили, Втім я немов могильний камінь захитав І про Маріна запитав (Фр., XIII, 1954, 299).

8. род. меня. Жорно в млині.

На добрий камінь що не скинь, то змеле (Номис, 1864, № 12017);

Відставляй муку готову, Зерно сип на камінь знову (Щог., Поезії, 1958, 196);

Зерно задзвеніло, жалісно зітхнуло, і ненажерливі камені загуділи м’якше (Стельмах, І, 1962, 147).

9. род. меню, чого. Хвороба нирок, печінки, сечового міхура.

Суниці і чорниці окремо, в суміші і чергуючи, рекомендується їсти при каменях нирок (Лікар. рослини.., 1958, 125);

Лікар.. встановив, що у хворого камінь сечового міхура (Матеріали.. охор. здоров’я.., 1957, 26).

∆ Ви́тин ка́меня див. ви́тин.

10. род. меня, заст. Старовинна міра ваги.

— Біскуп увесь час вимагає по каменю воску від кожного майстра (Тулуб, Людолови, І, 1957, 177).